– Перечити бажанню сина поїхати служити в Ірак було даремно, – кажуть батьки 20-річного Івана Козельця. – Він нам так і сказав: “В Ірак потраплю навіть без вашої згоди, як це зробили деякі наші хлопці”...
– Перечити бажанню сина поїхати служити в Ірак було даремно, – кажуть батьки 20-річного Івана Козельця. – Він нам так і сказав: “В Ірак потраплю навіть без вашої згоди, як це зробили деякі наші хлопці”.
“НЕ ХОЧУ СЛУЖИТИ БІЛЯ МАМИНОЇ СПІДНИЦІ” Поки Іван Козелець пристосовується до пилюки іракської, його рідня “воює” із пилюкою волинською: сім’ю Козельців ми застали на копанні картоплі за селом. Незважаючи на те, що у Новосілки Володимир-Волинського району приїхали у вихідний, робота кипіла – батько Івана Петро Іванович, мати Неоніла Володимирівна, молодші сестра Марічка і брат Владислав якраз наближались до “квітки”. – “Квітка” була б набагато швидше, якби був з нами ще один помічник – Іван, – обтрушуючи пилюку з одягу, говорить мама Івана. – Коли старший син був удома, я майже не знала, що таке город. Іванко наш роботи не боїться, за всяку береться. Він у нас такий: раз щось вирішив зробити, то обов’язково доведе до кінця. Так і з Іраком було… Іван – один з тих “диваків”, які хочуть йти в армію. Пішов служити, незважаючи на те, що міг відмовитись – у шостому класі мав струс мозку. – Інші платять, щоб не йти, а він хоч мав на руках документ, який давав змогу уникнути армії, все одно просився служити, – каже батько Івана. Але Іван… відмовився проходити службу у Володимирі-Волинському, який розташований усього за кілька кілометрів від його рідного села! Три роки вчився в училищі в цьому місті, і не захотів ще півтора “возити сумки” з дому. Так і заявив: “Не хочу служити біля маминої спідниці і батькових штанів”. Написав рапорт і його перевели у Рівне. А там, прослуживши рік, перейшов на контрактну службу.
ДОЗВІЛ БАТЬКІВ МОЖНА БУЛО І… ПІДРОБИТИ Потрапити в Ірак бажаючі можуть тільки в тому разі, якщо найближчі родичі дадуть на це письмовий дозвіл. Але і з такими дозволами дехто змінював свою думку навіть в останні години перед вильотом і залишався в Україні. Як-не-як – “не на Гавайські острови, а під кулі”, як говорить Петро Іванович. Але його син був послідовним до кінця: “Їду”, – і поїхав. – Перечити йому було даремно, – зауважує Неоніла Володимирівна. – До самостійних рішень наші діти привчені змалечку. Ми пробували його відмовляти, але Іван прямо сказав: “Мамо-тату, в Ірак потраплю навіть без вашої згоди, як це зробили деякі наші хлопці. Але навіщо я вас маю обманювати?”. Я тільки просила: синку, не піднімай там нічого з землі. Вони ж як хочеш ту вибухівку можуть замаскувати, навіть у звичайну ручку. Заводимо мову з Неонілою Володимирівною і Петром Івановичем про нещодавній інцидент в Іраку, коли наш миротворець на контрольно-пропускному пункті застрелив іракця, який не захотів зупинитись на вимогу. – Не боялись, що то міг бути ваш син? – О, серце добряче кольнуло, – каже Неоніла Володимирівна. – І хоч ми знаємо, що наш син на посту нібито не повинен стояти – він зв’язківець, але сильно переживали – від телевізора не відходили. Та й усі, хто там, для нас, як рідні діти. – У солдата не було вибору, – продовжує Петро Іванович, – якби він не стріляв, то загинув би не тільки він, а й всі хлопці на посту. Машина ж на повній швидкості летіла прямо на них…
ДОВІДКА “ВОЛИНІ”: Офіційно миротворча місія українців в Іраку розпочалась 1 вересня. В складі українського контингенту перебуває 1800 осіб (більше, крім американців та британців, тільки у поляків). Місячна зарплата офіцерів становить 960-1200 доларів, рядових і сержантів – 600-650 доларів. Плюс за миротворцями зберігається 100-відсоткова ставка, яку вони отримували в Україні. Є і страховка. У випадку, не дай Боже, смерті військового сім’я загиблого отримає 107 тисяч доларів. Передбачено також виплати у випадку інвалідності. У залежності від її групи сума становитиме від 35 до 65 тисяч доларів.
У НОВОСІЛКАХ УСІ ДИВЛЯТЬСЯ ТЕЛЕНОВИНИ Працюючи до армії трактористом на птахофабриці, Іван отримував у порівнянні з цими шістьма сотнями доларів суму незрівнянно меншу. – Ви ж самі бачите, молоді зараз у селі нема що робити, – переконував він батьків, коли перед вильотом в Ірак приїхав додому у двотижневу відпустку. Але погнали в неблизький Ірак наших хлопців не тільки мрії про квартири-машини. – Каже Іван: я не хочу протирати штани вдома, а так – хоч світу побачу, випробую себе, – розповідає батько Івана. – І ці два тижні перед Іраком син був спокійним, впевненим. Як завжди, допомагав нам по господарству. Ще й жартував, мовляв, невістку вам у паранджі привезу. Зате неспокійні зараз Козельці: кожен вечір для них закінчується біля телевізора. Поки родина не “переклацає” перемикачем по новинах на усіх каналах, доти спати не лягає. Телевізійні новини з Іраку – єдина для них можливість дізнатись щось нове, адже з часу відправки ще жодного разу не говорили з Іваном по телефону і не отримали жодного листа. – Коли міністр оборони Марчук повернувся звідти, то обіцяв налагодити зв’язок, але поки нічого не чути, – з надією кажуть батько і мати. – А на днях у новинах називали номер телефону, за яким родичам військовослужбовців можна замовити переговори з Іраком, то ми не встигли його записати – номер на екрані був лише якусь мить. Ледь не плакали, так розстроїлись. Додому у відпустку перед відправкою в Ірак Іван приїхав вже у формі. Вона – американська. Кажуть, дуже якісна і красива. Так само і взуття. А от такі речі, як засоби гігієни і “хімію” проти комах, хлопці купляли за свій кошт. Особливо “налягали” на туалетний папір, який в Іраку коштує дуже дорого – близько трьох доларів за рулон. Про те, що Іван поїхав в Ірак, його дідусеві й бабусі, які проживають у Хмельницькій області, довго не наважувались казати. Але проговорився наймолодший внук, коли дивився з дідом телевізор: “О, а там – наш Ванька!”. Можна лише уявити реакцію діда Івана і баби Марії… Ще коли Іван тільки йшов до армії, бабуся замовила за нього службу у церкві і привезла з Хмельниччини на випровадини іконку святого Пантелеймона. Зараз цей образок – разом з Іваном в Іраку. По-особливому чекає на повернення Івана ще одна людина – 80-річна Ярмощук Надія. Бабуся живе самотньо у Новосілках. А Іван, коли був удома, завжди знаходив час зайти до старої жінки і допомогти по господарству. Просто так. Тепер Надія Ярмощук частий гість у Козельців – все цікавиться Іваном. Щоправда, про те, що Іван в Іраку, вона дізналась від чужих людей. І трохи нагнівалась на Неонілу Володимирівну: “Чого ж ти мені не сказала про Іванка. Тепер я так буду переживати…” Щоправда, не дає бабусі сумувати 7-річний брат Івана Владик. Молодший перейняв естафету у старшого і тепер сам ходить допомагати бабусі. За брата.
ДО РЕЧІ У складі миротворчого батальйону перебуває і прийомний син голови меджлісу кримсько-татарського народу, народного депутата України Мустафи Джемільова – Ельдар. “Коли син захотів поїхати в Ірак, я не боронив. Тільки сказав: “Що ж, їдь, адже у Верховній Раді я голосував за відправлення наших військових”, – сказав журналістам Мустафа Джемільов. На запитання, чи впливовий батько якось сприяв влаштуванню сина на службу у зв’язку з великим конкурсом, Джемільов-старший зізнався: “У сина були проблеми із зором. Я звернувся до міністра оборони з проханням посприяти, але вже буквально наступного дня син передзвонив і сказав, що все влаштувалось і так”. Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.
