У Луцьку я проживаю більше 40 років, тож мав можливість постійно спостерігати за його розвитком. Сьогодні, під акомпанемент розмов про те, як обласний центр Волині готується зустріти своє 920-річчя, вирішив поділитися своїми враженнями з цього приводу...
У Луцьку я проживаю більше 40 років, тож мав можливість постійно спостерігати за його розвитком. Сьогодні, під акомпанемент розмов про те, як обласний центр Волині готується зустріти своє 920-річчя, вирішив поділитися своїми враженнями з цього приводу.
Ярослав ЛИТВИНЮК, мешканець Луцька
ПРО ДОЛЮ НЕДОБУДОВ В останні роки існування Радянського Союзу в Луцьку бурхливо розвивалася промисловість, будувалися великі підприємства. З розпадом Союзу багато цехів цих підприємств залишилися недобудованими. Скелети недобудов можна спостерігати при в’їздах до Луцька з Рівного, Ковеля, Ківерець... Зрозуміло, що завершувати недобудовані цехи ті, хто розпочинав їх зводити, вже не будуть. Але з користю для міста та області використати ці залізобетонні конструкції, які під впливом сонця, вітру і дощу руйнуються, — обов’язок влади. Адже це практично дармові матеріали, яких у місті — на багато мільйонів гривень. Якщо незавершені будівництва радянської пори мають логічне пояснення, то реконструкція колишнього ресторану “Волинь” на проспекті Волі, розпочата багато років тому, вже давно мала б бути завершена. Та її конструкції досі бовваніють німим свідком безгосподарності та безвідповідальності, в той час коли керівники міста хизуються, що проспект Волі нагадує Хрещатик, а Луцьк уже майже європейське місто. Декілька років тому на вулиці Винниченка, 28 якийсь підприємець без дозволу батьків міста почав зводити біля корпусів держуніверситету торговельний заклад, який після виступу вашої газети будувати припинили. З тих пір ця недобудова “прикрашає” вулицю, яка в цьому місці практично позбулася тротуару і нормальної зупинки громадського транспорту. Теж уже кілька років, як на вулиці Лесі Українки, 33 трапилася велика пожежа, вигоріли квартири двох поверхів. І досі це згарище нагадує лучанам, як міська влада «турбується» про благоустрій. Біля Київського майдану стояв кінотеатр “Комсомолець”, який знесли, бо нібито не вписувався в реконструкцію майдану. В результаті ні кінотеатру, ні реконструкції, натомість — пустирище... Як вирішується питання ліквідації ветхих житлових будинків, ілюструє те, що на вулиці Рівненській у районі Київського майдану знесли два житлових будинки, а на їхньому місці спорудили автозаправку, хоча на тому місці можна було б звести житлові будинки, які б прикрасили цю частину міста. З цього прикладу можна зробити висновок, ніби житла в Луцьку достатньо, а от із АЗС — проблеми...
ПРО ПІДЗЕМНИЙ І НАЗЕМНИЙ ПЕРЕХОДИ Окремо хочу поділитися думками про долю підземного переходу біля ЦУМу та наземного — від залізничного вокзалу до Завокзального ринку. Багато років лучан дурили, що ось-ось в них буде власний підземний перехід, навіть комунікації перенесли. Але судячи з останніх заяв міського голови Антона Кривицького, цю справу відклали для мера, який ще ходить у памперсах. Очевидно, така ж доля чекає й наземний перехід біля Завокзального ринку. Загальноприйнято, що об’єкт не вводиться в експлуатацію, доки до нього не облаштовані під’їзди, переходи і т.п.. Але цим правилом батьки міста нехтують. Завокзальний ринок зданий в експлуатацію з десяток років тому, а добираються до нього люди через колії, під вагонами, ризикуючи життям. На жаль, питання будівництва переходу не входить до переліку першочергових завдань міської влади, незважаючи на те, що через його відсутність під колесами поїздів у Луцьку гинуть люди… На мою думку, яку підтримують чимало лучан, в Луцьку необхідно було збудувати такий перехід, який уже понад півстоліття експлуатується в Ківерцях, — простий у своїй конструкції та відносно дешевий. І питання вже вирішили б, і ніхто не дорікнув би міській владі у безглуздому витрачанні коштів.
ПРО ФОНТАНИ І ПАМ’ЯТНИКИ Звичайно, щоб навести порядок у місті, потрібні чималі кошти. Але якщо поглянути, як вони витрачаються, то порядку чекати доведеться дуже довго. Узяти хоча б будівництво і ремонт фонтанів, на які витрачено стільки коштів, що, напевно, вистачило б не на один підземний перехід. Тільки на Театральному майдані за моєї пам’яті яких лише фонтанів не будували: і співаючі, і граючі з підсвіткою, й без неї. Про всі міська влада казала, що це — найкраще в Україні. Те найкраще потім не грало, не співало й не підсвічувало, а знову перебудовувалось. Чималі кошти витрачаються і на зведення всіляких пам’ятників. Я не проти пам’ятників, але мене дивує те, де їх встановлюють. Чомусь пам’ятник Лесі Українці встановили біля театру імені Шевченка, а пам’ятник Кобзарю — біля університету імені Лесі Українки. Пам’ятник розстріляним в’язням Луцької тюрми — навпроти ВПТУ-6, за 300 метрів від захоронення, а пам’ятник св. Миколаю — біля мерії, хоч це не місце, де комфортно було б монументам святих.
ПРО ЦЕНТРАЛЬНІ ТА ПЕРИФЕРІЙНІ ВУЛИЦІ Коли вкотре декілька років тому розпочалася реконструкція проспекту Волі, будинок, де розміщувалося кафе “Юність”, був обкладений гарною облицювальною плиткою, яка добре збереглась і ніде не відпадала. Проте якийсь чиновник дав команду змінити плитку на штукатурку — і багато місяців бригада будівельників зрубувала добротно викладену плитку. Впевнений: витрачених на це грошей вистачило б на оновлення не одного десятка обшарпаних фасадів будинків... Така само на тротуарах у центрі міста зривається не так давно вкладений асфальт, натомість кладеться дорога бруківка. Центральні проспекти повинні мати гарний вигляд, але це не означає, що майже весь бюджет міста на благоустрій декілька років спрямовується саме на реконструкцію центральних вулиць і будинків. А як же занедбані периферійні вулиці й будинки? Невже в них живуть не такі ж лучани? Міській владі пора зрозуміти, що Луцьк — це не тільки проспект Волі. Блага, які створюються за кошти міського бюджету, мають стосуватися всіх. Я живу у 8-квартирному будинку на вулиці Заводській, якому вже 35 років. На його фасад страшно глянути, через каналізаційний люк у дворі нечистоти потрапляють у наші підвали, квартири 1-ого поверху... Майстер ЖКП-6 переконувала нас, що будинок включений міською радою у перелік будинків, фасади яких будуть оновлені до 10-ої річниці незалежності України. Минуло 5 років, але нічого так і не зроблено. Міська влада Луцька сама себе вихваляє, що отримує перші місця в Україні з благоустрою, багато робить для простих людей. Але замовчує про багато гострих проблем, які хвилюють людей. Ця влада не каже, скільки поневірянь зазнали погорільці з будинку на вулиці Лесі Українки, 33, доля якого досі не вирішена, вона замовчує багато інших непривабливих речей. Наш Президент Віктор Ющенко йшов на вибори під гаслом “Не словом, а ділом!”. Гарних слів від міської влади ми наслухалися вдосталь, пора вже підкріпити їх конкретними справами.
