НАМ БЕРЕГТИ НАШ ЛІС

Завтра державне лісогосподарське об’єднання «Волиньліс» відзначає своє 50-річчя. Напередодні ювілею наш кореспондент розмовляла з генеральним директором об’єднання «Волиньліс» Богданом КолІсником.

— Богдане Івановичу, багато волинян бачили відеофільм «Зелений бастіон», в якому йдеться про природно-заповідний фонд нашої області. Лісівникам треба так працювати, щоб і красу цю зберегти, і деревину, інші продукти лісу державі дати. Тобто зберегти баланс у природі. Наскільки це вдається?
— Якщо зробити невеличкий екскурс в історичне минуле, то в 1945 році лісами в області було вкрито всього-на-всього 17 відсотків території. В рік нашого ювілею — лісистість 32 відсотки. За останні півстоліття рукотворних лісів створено 250 тисяч гектарів. І є всі підстави гордитись цим, — гордитись роботою лісівників-ветеранів. Про ліс можна говорити возвеличено — як про храм, який одухотворює людину. Але є ще й практична сторона: ліс росте, досягає стиглості, і його треба вирубувати — збирати «врожай». А на місці вирубаного садити новий ліс. Праця лісівників — це відтворення лісу і раціональне використання його багатств. Але все-таки пріоритет за тим, щоб ліси зберегти для наших дітей і внуків, для майбутніх поколінь. Зараз у нас на Волині природно-заповідного фонду більш як 115 тисяч гектарів лісових площ. Це кожен четвертий гектар держлісфонду.
— На територіях природно-заповідного фонду робота ускладнена обмеженням господарської діяльності. Як лісівники дивляться на це?
— В кожній справі повинна бути якась об’єктивна межа. Так само і щодо природно-заповідного фонду. Добре, коли заповідний фонд не перевищує від загальної площі 20—25 відсотків. Тоді не порушується рівновага лісогосподарської діяльності і екології. На Волині, я вважаю, така рівновага є.
— У Біловежській пущі з ХV століття дерев не рубають: одні вмирають, як кажуть, своєю смертю, інші підростають із самосіву. В нас, на Волині, є така територія, де для нащадків збережуться, наприклад, віковічні дуби?
— В нашій області таких куточків багато. Це і в Ківерцівському районі — в Цуманському держлісгоспі, де держава взяла під охорону дубові насадження. Це неповторний куточок в Маневицькому районі — заповідник «Черемський» і багато інших.
— Раз ви згадали про цуманські дуби, то яке ваше ставлення до створення на пропозицію районної влади національного парку в Ківерцівському районі?
— Відносно Ківерцівського національного парку, то я вважаю, що це тема, яка має більш політичний, популістський аспект, ніж практичний. Справа в тому, що в цьому районі вже давно лісівниками взято під охорону цінні насадження. Режим заповідний тут і так є. Щоб оберігати, треба створити. І ми створюємо дубові насадження, збільшуємо поголів’я рідкісних тварин. А про створення національного парку на сьогоднішній день ще рано говорити, враховуючи економічну ситуацію і в державі, і в районі.
— До того, як зайняти посаду генерального директора «Волиньлісу» ви працювали директором Цуманського лісгоспу. Тобто безспосередньо господарювали в лісі. І, очевидно, бачили помилки, які допускались. Доводиться чути, що без наукового обгрунтування, без визначення Кабінетом Міністрів України обсягів рубок, жодне дерево не впаде. А може, за цим ховаються дії, які завдають збитки природі?
— Я за складом характеру належу до людей, які бачать, перш за все, свої помилки і визнаю їх, хоч і боляче це. Про помилки моїх попередників було б нетактовно напередодні ювілею згадувати. Скажу тільки, що, як і в будь-якій галузі, в кожен історичний період були свої помилки, прорахунки і в лісовій галузі. І сьогодні наше завдання — не повторювати цих помилок, щоб ті, хто прийде на наше місце, не дорікали нам.
Сьогодні ліс в основному рубають там, де проходить лісовпорядкування. Вивчається склад, стан насаджень, визначаються завдання на рік — що рубати в першу чергу. І якщо вже говорити про те, скільки ми вирубуємо лісу, то ми його ще не добираємо (запаси деревини на Волині значно більші). Але нас можна критикувати за методи рубок. Адже були часи, коли вирубувались величезні площі. Ми визнали помилки і розробили новий підхід. Зокрема, беремо в рубку ділянку не більше трьох гектарів. Особливо цінні дубові і соснові насадження забираємо поступово-вибірковим методом. Тобто, на одній ділянці рубаємо п’ять років (те, що колись за місяць робили). Це сприяє природному відновленню лісу.
— Але ж по суті зараз волинські лісівники рубають те, що було посаджено на початку минулого століття. Як вони дбають про те, щоб наші нащадки мали що рубати.
— Для того, щоб говорити про майбутнє, треба коротенько охарактеризувати структуру лісів на Волині. Зараз у нас молодняка 25 відсотків, середньовікових насаджень — 50 і пристигаючих — 19 відсотків. А стиглих тільки шість відсотків. Тобто ми ще пожинаємо плоди минулих помилок. А ось те, що середньовікових насаджень 50 відсотків, свідчить про перспективу. Через років двадцять ситуація в лісах області стабілізується.
— В останні роки вийшла, як кажуть, на арену нова проблема — приватні пилорами, яких в області десятки. Ясно, що раз вони є, то їм потрібний ліс для переробки. Чи правда, що комерційним структурам продається «живий» ліс — цілими плантаціями?
— Приватні пилорами — це наслідок соціальної ситуації, яка склалась у нашій державі. Але «Волиньліс» не те, що не практикує продажу «живого» лісу, а й заборонив це. Вся деревина з лісів об’єднання переробляється в наших цехах — вистачає виробничих приміщень і потужностей. Якщо таке торгування лісом зустрічається, то це йдеться про ліси, підпорядковані Міністерству аграрної політики.
Як депутат обласної ради, буду виносити на сесію питання про відповідальність з боку власників приватних пилорам. Коли підприємець отримує дозвіл на свій бізнес, то він мусить дотримуватись закону. Але якщо приватна пилорама перетворюється у цех по переробці краденого лісу (не має значення, де вкрадена ця деревина, — в державному лісі, чи в лісах, підпорядкованих Міністерству аграрної політики), то це нікуди не годиться.
— Ви буваєте за кордоном, переймаєте досвід переробки лісу. В останні роки у державних лісгоспах з’явилось сучасне устаткування, щоб не пускати ліс на тирсу. Але, мабуть, лісівники переймають і досвід самого ведення лісового господарства. У зв’язку з цим як ви ставитесь до точки зору, що варто передати ліс в приватну власність (тоді, мовляв, буде бережливіше ставлення до нього)?
— Коли йде така дискусія, то доречно згадати, що в нашій державі проведено приватизацію електроенергетичної галузі, газової. Ми вже знаємо до чого призводить передача в оренду озер (знаходяться грошовиті підприємці, і вже подавай їм озеро). Місцеві жителі не мають туди доступу, звідси й конфлікти, про які розповідалось і в газеті «Волинь». Я вважаю, що ліси повинні бути державними, тільки так їх можна зберегти і ефективно використовувати природне багатство. Ми знайшли оптимальний варіант господарювання в лісі, який сприяє зростанню чисельності фауни. Більше стало в останні роки козуль, кабанів і навіть зубра. Якщо торік приплід становив троє телят, то в цьому — вже шість. І в програмі «Ліси Волині» передбачена робота якраз у такому напрямку.
Катерина ЗУБЧУК.