ЖНИВА ПРИНЕСЛИ РОЗЧАРУВАННЯ

Дешевизна на ринку зерна в черговий раз ставить у безвихідь хліборобів.

Алла ЛІСОВА

Минулий рік сільгосппідприємства Іваничівського району закінчили в загальному з 5,5 мільйонами гривень прибутку. Однак з них 3,5 мільйона — на рахунку одного — агрофірми “Луга Нова”, під егіду якого увійшло п’ять майже збанкрутілих колишніх колгоспів. Цей список поповнили ще чотири підприємства. А решта з вісімнадцяти господарств ледь зводять кінці з кінцями, копійка доганяє копійку, а більшість з них віднесені до збиткових.
— Сьогодні має прибутки той, хто здатний застосувати високосучасні технології, хто збирає хороші врожаї. Результативність роботи на землі залежить від того, скільки ти в неї вкладеш,— коментує ситуацію начальник управління сільського господарства Іваничівської райдержадміністрації Теодор Гавінський.
А це, як відомо, може забезпечити далеко не кожне підприємство. Тому-то, знаючи, що земля — це багатство, її не поспішають розбирати навіть ті господарі, у яких водиться копійка. Бо нема гарантій прибуткового хазяйнування. Тому, мабуть, і не знаходиться господар на 800 гектарів родючих литовезьких земель, у Милятині облогує 200 гектарів... І цей список можна продовжити.
Більшість господарств району вимушено зробили ставку на рослинництво, коли від безвиході збували корів, свиней... Була надія, що можна обійтись без тваринництва, займаючись вирощуванням, у першу чергу, зернових, цукрових буряків, на які в останні роки встановились відносно непогані ціни. Але такий однобокий підхід, звичайно, не міг мати перспективи.
— У більшості господарств зерно буде збитковим,— сумно констатували в управлінні сільського господарства. — А ще три роки тому ціна на нього була майже втричі (!) вищою. Що ж виходить? А те, що чим більше його виробив — тим більше маєш клопотів.
Хоча попервах цьогоріч складалось все непогано. Навіть неміцні господарства намагались акумулювати кошти, аби належним чином підготуватись до жнивної кампанії. Бо якщо хліб — усьому голова, то зерно завжди було цінним капіталом, маючи який, можна будувати якісь подальші плани. Практично по району не зменшились посівні площі, які становлять 19900 гектарів, більше половини з яких припадає на сільгоспформування.
Минулий врожайний рік, який дозволив іваничівцям мати найвищу врожайність у заліковій вазі по області, додав ентузіазму селянам. Своє прагнення їх підтримати продемонструвала і районна влада. З районного бюджету на весняну посівну у рамках програми “Зерно Іваничівщини-2005” було виділено 245 тисяч гривень безпроцентної позики. Надійшло у район і пальне та міндобрива за пільговими цінами, хоча, правда, коли через операторів їх отримав виробник, то різниця була зовсім незначною.
— Багато нині говорять урядовці про нормальну ціну на зерно, а її як не було, так і нема,— ділилися наболілим керівники СВК “Вільна Україна” та “Порицький” Володимир Шкарадюк і Василь Мартинюк. — На біржі у минулу середу пшениця четвертого класу була 450 гривень за тонну при задекларованих 550 і для третього класу — 690. Що це означає, можна зрозуміти, якщо ціни на енергоносії підвищилися солідно, за міндобрива викладаємо на 30 відсотків більше, за запасні частини, мабуть, на цілих п’ятдесят... Минулоріч платили 600 гривень за четвертий клас і 700 — за третій. А що маємо сьогодні?
І це при тому, що врожайність очікується менша — у межах 30 центнерів з гектара. Причина — погодні умови плюс те, що було внесено менше мінеральних добрив, гербіцидів. Хоча по темпах роботи господарства стараються не відставати, щоб не було втрат.
Під час розмови в управлінні сільського господарства зателефонував голова СВК “Перемога”, депутат обласної ради Віктор Гурський. Він з обуренням повідомляв, як несправедливо, на його думку, чинять на Луцькому комбінаті хлібопродуктів. Завозив зерно з одного поля, з одного масиву. Дві машини прийняли четвертим класом, решта — нижчою якістю. При тому, не дуже й хочуть приймати. Хоча в спеціальній телеграмі, яка надійшла ще до жнив, повідомлялось, які будуть ціни, та й що обмежень для прийому не буде. Навіть квота для району визначалась — 880 тонн. А завезли всього 160 тонн і кажуть: більше не везіть.
СВК “Порицький” можна назвати самодостатнім господарством. Впору тут посіяли зернові культури, своєчасно підживили озимі, обробили проти бур’янів. Одне слово, підійшли до вирощування зернових, які зайняли 495 гектарів, по-хазяйськи. Не пошкодували грошей на те, щоб підготувати тік, склади, усю техніку.
— Цьогорічні ціни на зерно мене, як й інших керівників, не можуть задовольняти,— каже голова СВК “Порицький”, який вісімнадцять років керує господарством, Василь Мартинюк. — Скажімо, зараз на Володимир-Волинському хлібоприймальному підприємстві зерна четвертого класу приймають за ціною 550 гривень за тонну — ніби й не дуже погано. Але коли врахувати те, які несемо накладні витрати, то виходить пшик.
За збереження тонни збіжжя треба викласти 5,6 гривні, за прийом такої ж кількості — 5,8 гривні, за те, що його продадуть — ще 13,2 гривні, за зниження на один процент при сушінні тонни — 5,4 гривні (а при теперішніх погодних умовах вологість нормальна не може бути), за очистку однієї тонни — ще 3,2 гривні. А коли до переліченого додати затрати на доставку, зарплату…
Критично оцінив ситуацію на ринку зерна керівник чи не найміцнішого у районі господарства — СВК “Вільна Україна” Володимир Шкарадюк. Володимир Макарович зауважує, що раніше у нього просили — давай, тепер він змушений щоранку обдзвонювати скрізь, аби знайти, де збути вирощене. Якщо не влаштовує ціна, кажуть на хлібоприймальних пунктах,— не здавай.
— Спочатку обіцяли ціну 690 гривень, потім — 620, зрештою впала до 550. Можна було б і притримати зерно, якби не потрібні були кошти,— каже Володимир Шкарадюк. — А нашому господарству, яке засіяло 1895 гектарів зернових, на їх збір потрібно не менше 60 тонн палива. Доводиться збувати частину збіжжя за безцінь.
Такої ж думки і фермер з села Поромів Віктор Ліпейко. До нього навідувались гінці, але пропонують забрати зерно за... 400 гривень за тонну. “Почув, що міністр Баранівський говорив, що в Європі на зернові неврожай, то ціна мусить збільшитись. Почекаю”,— намагається не втрачати доброго настрою Віктор.
Поцікавилась я у керівників сільгосппідприємств думкою стосовно пропозиції того ж таки міністра аграрників Баранівського спрямувати вирощене зерно на тваринницьку галузь. Це добре, кажуть. Але, по-перше, це треба відродити. А там, де воно не загинуло, кормів вистачає. В “Порицькому”, наприклад, залишилось ще минулорічної фуражної пшениці 200 тонн, її треба мати де зберігати. І, по-третє, найголовніше, що при нинішній розкладці цін навіть в економічно благополучних господарствах собівартість одного кілограма тваринницької продукції становить вісім гривень. А якщо піде ще й зерно? І де гарантія, що м’ясо не впаде в ціні?
Василь Мартинюк не приховує свого задоволення з того, що зробили правильний розрахунок і посіяли 120 гектарів ячменю. За тонну цього рядового зерна можна виручити найбільше — 620 гривень. Хоча все одно назвав, що їхня робота — всліпу.
— Три роки тому казали — давай озиму пшеницю, тепер — напрямок на ріпак. А по великому рахунку, у нашій державі важко щось прогнозувати,— міркує Василь Мартинюк. — Очікуємо валовий збір 1800 тонн зерна. Як ним правильно розпорядитись — ніхто не скаже.
Не один рік селяни терпіли через низькі ціни, а спритні перекупники гріли на цьому руки. Який результат буде від нинішніх жнив — покаже час. Хоча, як це не прикро, судячи з почутого, зерно як основний капітал втрачає свій статус. Складається враження, що воно не потрібне нашій державі, адже в її засіках лежить шість мільйонів тонн збіжжя минулорічного врожаю. Якщо так, то чому б наперед не зробити прорахунки, не поставити до відома селян? Ринок в усьому світі регулюється.
Наступний рік оголошений на рівні держави роком села. Можливо, саме тоді плануються якісь реальні радикальні кроки у системі налагодження цінової політики. Але скільки ж можна чекати, скільки селян годуватимуть обіцянками?