МИСКОБОРСТВО СТАРИХ ПОСАДОВЦІВ?
З ініціативи керівника рівненського НСНУ Віктора Марчука, якого підтримали люди екс-губернатора Миколи Сороки, деякі депутати намагалися висловити недовіру голові Рівненської облдержадміністрації Василеві Червонію...
Тарас ХУТОРНИЙ
Всупереч звичному експрес-проведенню сесій Рівненської обласної ради, які тривають не більше години, останню можна назвати рекордною. Адже тривала вона понад чотири години. З ініціативи керівника рівненського НСНУ Віктора Марчука, якого підтримали люди екс-губернатора Миколи Сороки, деякі депутати намагалися висловити недовіру голові Рівненської облдержадміністрації Василеві Червонію. Характерно, що допомагати місцевим приїхали нашоукраїнці-відступники Антон Плютинський і Павло Пулковський.
У результаті ані фракція блоку Віктора Ющенка, куди входять і депутати від УНП, ані фракція "Батьківщина" участі в голосуванні не взяли, не бажаючи бути причетними до політичного фарсу. Голова крайової управи УНП Сергій Олексіюк, який заступив Червонія на партійній посаді, опинився у вирі тих подій. З ним — наша розмова.
– Сергію Сергійовичу, як ви прокоментуєте спробу облради відставити голову Рівненської облдержадміністрації.
– Питання про недовіру голові Рівненської облдержадміністрації поставили колишні працівники облдержадміністрації і райдержадміністрацій, які були обрані до облради з порушенням всіх законів про вибори. У нас, в Українській народній партії, зафіксовані факти тих масових порушень у 2002 році. Тепер ці люди, будучи в опозиції, думають, як би зняти Василя Червонія, бо проти них порушені кримінальні справи за вибори, за розкрадання грошей з бюджету – тих самих, що мали піти на зарплати, на фінансування лікарень, шкіл і дитячих садків.
Це колишні депутати від Партії регіонів, від СДПУ(о), олігархи, які нині пішли в партію влади. У них одне коріння – накрадені перед виборами кошти, які вони хочуть захистити і прикрити колишні безчинства у Рівненській області.
Але вони потерпіли фіаско. Хоча й мріють, як би ще раз повернутися до зняття голови облдержадміністрації і поставити це питання.
– Відомо, що на Рівненщині є протистояння між Народним союзом "Наша Україна" і Українською народною партією. Звідки воно?
– У нас немає ніякого протистояння. Повторюю, це не конфлікт між партією Народний союз “Наша Україна" та Українською народною партією – у нас є протистояння між новою та старою владою. Старі службовці, керівники районних рад, депутати обласних рад, частина яких пішла до НСНУ, продовжують виступати проти нової влади, її культурної та економічної політики.
– Як сталося, що такі кадри потрапляють у партію, почесним головою якої є Віктор Ющенко?
– Те, що старі посадовці вступають до партії влади – це цілеспрямоване мискоборство, як сказала б Ліна Костенко. Коли партія створюється не за демократичними принципами, туди приходять випадкові люди з різних партій – ображені, незадоволені. Подібні конфлікти будуть і надалі, тому що НСНУ формується не знизу, а згори.
– Ви – серед авторів законопроекту "Про люстрацію", який відхилили, мотивувавши це тим, що ключові положення документа суперечать Конституції.
– Закон відхилила більшість, яка боїться цієї люстрації. А апеляція до невідповідності Конституції лише демонструє небажання розглядати цей закон і вивчати проблему. У деяких постсоціалістичних країнах – Естонії, Латвії, Чехії, Румунії, Угорщині – такі закони прийняті. В результаті економіки їхніх країн почали розвиватися і добробут їх громадян покращився.
– Що дав би закон "Про люстрацію" пересічному українцю?
– Насамперед можливість отримувати пенсії і зарплати на рівні західних сусідів. Адже ті керівники, що були причетні до розкрадання бюджету, своє мислення, методи і схеми не змінять. Також це дало б впевненість у тому, що нова влада, ставши дійсно новою, не перекладатиме відповідальність на колишніх можновладців, а звинувачення старих керівників на адресу цієї влади будуть мати або чітко виражений політичний, або прагматичний характер.
– Раніше ви стверджували, що керівництво держави не переймається національною ідеєю. Маємо нову владу, що змінилося у цьому плані?
– Ми спостерігаємо перші кроки до змін у цій царині. На прикладі Рівненщини бачимо, що як тільки нова влада акцентувала свою національну приналежність -у ставленні до мови, до українських святинь, до вшанування пам’яті героїв визвольної боротьби та у відродженні і популяризації української культури — через мас-медіа почався шалений тиск з боку так званої опозиції і подекуди з боку соратників помаранчевої революції. Намагаючись відсторонитися від цього процесу, вони демонструють свій страх і нерозуміння його закономірності та незворотності.
– Як син репресованого за політичними мотивами, за часів Радянського Союзу ви були під певним тавром. У школі, в інституті, на роботі система тиснула на вас?
– Найбільше система тиснула на батька. Через заборону бути прописаним на Рівненщині він вимушений був із 1966 року приїжджати додому на два-три тижні в рік. Далі його "запрошували" в КДБ і розпитували, чим він займається, з ким зустрічається. Нам з мамою завжди доводилося уникати розмов про батька і роз’яснень, чому він не з нами.
Я вибрав технічну спеціальність і мені було легше вступати і навчатися, бо увага відповідних органів до таких вузів не була високою.
– А як ви потрапили у політику?
– У часи перебудови, на початку суспільних змін ми, технічна інтелігенція, почали створювати перші осередки Товариства української мови. Тоді я познайомився із Василем Червонієм, Миколою Поровським. Наприкінці 80-х років більшість цих осередків стали осередками Народного руху за перебудову. Під час перших демократичних виборів у 1990 році став депутатом міської ради. На громадських засадах працював у виборчому штабі, і це вже була політика. У 1994-му році став депутатом Рівненської обласної ради, був довіреною особою одного із кандидатів у депутати до Верховної Ради. Тоді голова обласної організації Руху запропонував перейти на професійну роботу – на посаду голови управи крайової організації НРУ.
– І як інженер-гідротехнік став редактором газети "Волинь"?
– У 1995 році "Волинь" залишилась без редактора. Провід крайової організації на чолі з Василем Червонієм прийняв рішення про суміщення мною двох посад – головного редактора і голови управи. Мені доводилося організовувати роботу журналістів.
– У середині 90-х ви проходили стажування у Великій Британії. Наскільки корисними для українських політиків були такі поїздки?
– Ми навчалися партійній діяльності у консерваторів, а саме: проводити місцеві і парламентські вибори, також вивчали участь ЗМІ у виборчому процесі. Британці показали нам усю "політичну кухню" від партійного осередку на окрузі до формування партійних списків. На прикладі міста Беррі ми ознайомилися із мас-медіа, які там діють. Цікаво, що всі журналісти цього міста працюють під одним дахом (тут же видавництво і друкарня, де друкуються усі без винятку видання) і свою продукцію вони пропонують виданням, які або її купують, або ні. Чим вищий клас журналіста, тим більше його матеріалів купується, тим більша у нього зарплата.
Всупереч звичному експрес-проведенню сесій Рівненської обласної ради, які тривають не більше години, останню можна назвати рекордною. Адже тривала вона понад чотири години. З ініціативи керівника рівненського НСНУ Віктора Марчука, якого підтримали люди екс-губернатора Миколи Сороки, деякі депутати намагалися висловити недовіру голові Рівненської облдержадміністрації Василеві Червонію. Характерно, що допомагати місцевим приїхали нашоукраїнці-відступники Антон Плютинський і Павло Пулковський.
У результаті ані фракція блоку Віктора Ющенка, куди входять і депутати від УНП, ані фракція "Батьківщина" участі в голосуванні не взяли, не бажаючи бути причетними до політичного фарсу. Голова крайової управи УНП Сергій Олексіюк, який заступив Червонія на партійній посаді, опинився у вирі тих подій. З ним — наша розмова.
– Сергію Сергійовичу, як ви прокоментуєте спробу облради відставити голову Рівненської облдержадміністрації.
– Питання про недовіру голові Рівненської облдержадміністрації поставили колишні працівники облдержадміністрації і райдержадміністрацій, які були обрані до облради з порушенням всіх законів про вибори. У нас, в Українській народній партії, зафіксовані факти тих масових порушень у 2002 році. Тепер ці люди, будучи в опозиції, думають, як би зняти Василя Червонія, бо проти них порушені кримінальні справи за вибори, за розкрадання грошей з бюджету – тих самих, що мали піти на зарплати, на фінансування лікарень, шкіл і дитячих садків.
Це колишні депутати від Партії регіонів, від СДПУ(о), олігархи, які нині пішли в партію влади. У них одне коріння – накрадені перед виборами кошти, які вони хочуть захистити і прикрити колишні безчинства у Рівненській області.
Але вони потерпіли фіаско. Хоча й мріють, як би ще раз повернутися до зняття голови облдержадміністрації і поставити це питання.
– Відомо, що на Рівненщині є протистояння між Народним союзом "Наша Україна" і Українською народною партією. Звідки воно?
– У нас немає ніякого протистояння. Повторюю, це не конфлікт між партією Народний союз “Наша Україна" та Українською народною партією – у нас є протистояння між новою та старою владою. Старі службовці, керівники районних рад, депутати обласних рад, частина яких пішла до НСНУ, продовжують виступати проти нової влади, її культурної та економічної політики.
– Як сталося, що такі кадри потрапляють у партію, почесним головою якої є Віктор Ющенко?
– Те, що старі посадовці вступають до партії влади – це цілеспрямоване мискоборство, як сказала б Ліна Костенко. Коли партія створюється не за демократичними принципами, туди приходять випадкові люди з різних партій – ображені, незадоволені. Подібні конфлікти будуть і надалі, тому що НСНУ формується не знизу, а згори.
– Ви – серед авторів законопроекту "Про люстрацію", який відхилили, мотивувавши це тим, що ключові положення документа суперечать Конституції.
– Закон відхилила більшість, яка боїться цієї люстрації. А апеляція до невідповідності Конституції лише демонструє небажання розглядати цей закон і вивчати проблему. У деяких постсоціалістичних країнах – Естонії, Латвії, Чехії, Румунії, Угорщині – такі закони прийняті. В результаті економіки їхніх країн почали розвиватися і добробут їх громадян покращився.
– Що дав би закон "Про люстрацію" пересічному українцю?
– Насамперед можливість отримувати пенсії і зарплати на рівні західних сусідів. Адже ті керівники, що були причетні до розкрадання бюджету, своє мислення, методи і схеми не змінять. Також це дало б впевненість у тому, що нова влада, ставши дійсно новою, не перекладатиме відповідальність на колишніх можновладців, а звинувачення старих керівників на адресу цієї влади будуть мати або чітко виражений політичний, або прагматичний характер.
– Раніше ви стверджували, що керівництво держави не переймається національною ідеєю. Маємо нову владу, що змінилося у цьому плані?
– Ми спостерігаємо перші кроки до змін у цій царині. На прикладі Рівненщини бачимо, що як тільки нова влада акцентувала свою національну приналежність -у ставленні до мови, до українських святинь, до вшанування пам’яті героїв визвольної боротьби та у відродженні і популяризації української культури — через мас-медіа почався шалений тиск з боку так званої опозиції і подекуди з боку соратників помаранчевої революції. Намагаючись відсторонитися від цього процесу, вони демонструють свій страх і нерозуміння його закономірності та незворотності.
– Як син репресованого за політичними мотивами, за часів Радянського Союзу ви були під певним тавром. У школі, в інституті, на роботі система тиснула на вас?
– Найбільше система тиснула на батька. Через заборону бути прописаним на Рівненщині він вимушений був із 1966 року приїжджати додому на два-три тижні в рік. Далі його "запрошували" в КДБ і розпитували, чим він займається, з ким зустрічається. Нам з мамою завжди доводилося уникати розмов про батька і роз’яснень, чому він не з нами.
Я вибрав технічну спеціальність і мені було легше вступати і навчатися, бо увага відповідних органів до таких вузів не була високою.
– А як ви потрапили у політику?
– У часи перебудови, на початку суспільних змін ми, технічна інтелігенція, почали створювати перші осередки Товариства української мови. Тоді я познайомився із Василем Червонієм, Миколою Поровським. Наприкінці 80-х років більшість цих осередків стали осередками Народного руху за перебудову. Під час перших демократичних виборів у 1990 році став депутатом міської ради. На громадських засадах працював у виборчому штабі, і це вже була політика. У 1994-му році став депутатом Рівненської обласної ради, був довіреною особою одного із кандидатів у депутати до Верховної Ради. Тоді голова обласної організації Руху запропонував перейти на професійну роботу – на посаду голови управи крайової організації НРУ.
– І як інженер-гідротехнік став редактором газети "Волинь"?
– У 1995 році "Волинь" залишилась без редактора. Провід крайової організації на чолі з Василем Червонієм прийняв рішення про суміщення мною двох посад – головного редактора і голови управи. Мені доводилося організовувати роботу журналістів.
– У середині 90-х ви проходили стажування у Великій Британії. Наскільки корисними для українських політиків були такі поїздки?
– Ми навчалися партійній діяльності у консерваторів, а саме: проводити місцеві і парламентські вибори, також вивчали участь ЗМІ у виборчому процесі. Британці показали нам усю "політичну кухню" від партійного осередку на окрузі до формування партійних списків. На прикладі міста Беррі ми ознайомилися із мас-медіа, які там діють. Цікаво, що всі журналісти цього міста працюють під одним дахом (тут же видавництво і друкарня, де друкуються усі без винятку видання) і свою продукцію вони пропонують виданням, які або її купують, або ні. Чим вищий клас журналіста, тим більше його матеріалів купується, тим більша у нього зарплата.