Ця картина – про переломні моменти інших людей.
«Я був на Майдані і знімав у найтяжчі моменти, коли розстрілювали людей», – український режисер, який родом з Волині
Документальна стрічка Олеся Саніна «Переломний момент: Війна за демократію в Україні», яка правдиво розповіла світу про Революцію Гідності та російську агресію в Криму й на Донбасі, цього року увійшла до лонг-листа претендентів на найкращий документальний фільм. Це вже не перше висунення на премію Оскар його картин, що вже саме по собі є для режисера великим успіхом і визнанням. Зараз Санін завершує роботу над історичною драмою «Довбуш»
Коли «Переломний момент» у березні вийшов в американський прокат, то поважне американське видання Hollywood Reporter навіть рекомендувало президенту США його подивитися, пише Укрінформ.
- Я знаю, що фільм дивилися у Білому домі, але не тішу себе якимись наслідками від цього. Принаймні, конгресмени, з яким я зустрічався й які особисто спілкуються з президентом США, казали, що на них картина мала великий вплив, - говорить Олесь Санін. - В принципі, це кіно й знімалося для того, щоб переконати світову громадськість у тому, що Україна потребує допомоги в усіх своїх сферах, і це пов’язано на тільки з війною. Наша мета була зробити документальний фільм, зрозумілий для західної публіки. Тому ми й співпрацювали з американцем Марком Харрісом, як зі співрежисером та консультантом, і я дуже вдячний йому і всій американській групі за таку велику школу.
На моє переконання, українське кіно, українське мистецтво, українська кіноіндустрія сьогодні не те, що не пасуть задніх, а можуть продукувати світу абсолютно нові, незвичні й дуже сучасні ідеї.
Це було дуже тяжко. На мистецькому рівні ми знаходили порозуміння, але нам дуже важливо було знайти контакт із пересічними глядачем, з масовою публікою Сполучених Штатів, і це було найскладніше, тому що події, які для нас здавалися вже такими зрозумілими, і речі, які для нас були абсолютно ясні, для американської публіки – ні про що не говорили. Нам треба було знаходити ключі – як про це розказати, знайти експертів та людей, через яких це можна було б розкрити.
Ми зняли майже 90 історій людей, долю яких прослідкували і до Майдану, і після Майдану, ми шукали архівні матеріали, використовували власні відеозаписи, зверталися до колег, з якими тоді спілкувалися.
Ця картина – про переломні моменти інших людей. Мій переломний момент – це дуже особиста історія, він вразливий і не дуже приємний для мене, але він змінив моє життя.
До подій на Майдані я був переконаний, що можу впливати на людей словом чи своєю мистецькою дією, але коли я побачив перед собою стіну в шоломах та людей, які приїхали сюди з намірами знищувати все, що я люблю, чим я живу, знищувати майбутнє моє та моїх дітей, я не мав ніяких аргументів, окрім каменюки і палаючої шини, що є агресією саме по собі. І це мене дуже сильно змінило.
Я не зміг узяти цеглину в руки й кинути в людину, хоча за таких обставин, напевно, мусив би... Я був на Майдані й знімав у найтяжчі моменти, коли розстрілювали людей: і коли ти бачиш людину, котра стікає кров’ю і віриш в те, що вона виживе, намагаєшся йому допомогти, несеш до медичного пункту з професійними хірургами, а коли доносиш, тобі кажуть, що він уже не живий, – це дуже специфічний досвід, який, боюся, лишає знак на все життя. Він накладає відбиток навіть на те, як я буду з вами розмовляти, виховувати своїх дітей, слухати музику. Досі не знаю – це на краще, чи на гірше.
Я не збирався і, напевно, не буду знімати художніх фільмів про війну теперішню, це був документальний матеріал, який я бачив і пережив. Він знаходиться на абсолютно іншому щаблі, ніж можна відтворити в декораціях, і для мене це ніколи не повторюється.
