У ніч з 21 на 22 січня 1978 року біля могили Тараса Шевченка у Каневі спалив себе інженер з Калуша Олекса Гірник, протестуючи цим проти зросійщення України. Він вірив, що його живий смолоскип запалить полум’я боротьби в душах багатьох українців...
У ніч з 21 на 22 січня 1978 року біля могили Тараса Шевченка у Каневі спалив себе інженер з Калуша Олекса Гірник, протестуючи цим проти зросійщення України. Він вірив, що його живий смолоскип запалить полум’я боротьби в душах багатьох українців.
В’ЯЗЕНЬ ДВОХ РЕЖИМІВ Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року в селі Богородчани поблизу міста Калуша Івано-Франківської області. Арештантського хліба вперше скуштував ще за Польщі. 1937 року за приналежність до української організації націоналістів, які бунтували проти польських офіцерів, утисків рідної мови, приниження національної гідності й честі, його заарештували і прямісінько з армії відправили до в’язниці. Коли прийшла радянська влада, Олексу звільнили. Але ненадовго. Після відвідання панахиди за загиблими січовими стрільцями в Стрию — знову арешт, допити і жорстокий вирок: вісім років ув’язнення в колимському концтаборі. Роки неволі припали саме на час боротьби УПА. Це морально пригнічувало Олексу Гірника, він любив повторювати, що не заздрить ані багатству, ані славі, але заздрить тим хлопцям, що помирають в боях за Україну. Саме тут, в колимському концтаборі, визріла думка, яка потім заполонила Олексу: вмерти за Україну… Після сибірського заслання Олекса Гірник оселився в рідному Калуші. Часто їздив по містах України, бував і в Києві. Але яка це українська столиця, казав він, коли вже на вокзалі чуєш оголошення російською мовою! Написи, вивіски – теж російською. «Як же терплять таку наругу старі київські стіни, оця свята земля?! Чому ці люди змирилися зі своїм принизливим становищем? Невже кусень хліба і шмат ковбаси перекреслили сутність і душу українську?» – запитував Олекса. Його вражало, що мільйони українців Сходу, Півдня і центральних областей України та її столиці не чинили опір зросійщенню, а спокійно, навіть із задоволенням зраджували свою мову. Олекса розумів, що тотальне зросійщення через пресу, освіту, військо, спорт, переселення людей невпинно котилося на Захід України. За таких обставин мусило статися щось особливе. І воно сталося на Чернечій горі, в ніч з 21 на 22 січня 1978 року…
ХОТІВ ДОСТУКАТИСЯ ДО НАШОЇ СОВІСТІ 19 січня Олекса Гірник спорядив велику сумку: трохи харчів, а решта – листівки, яких було понад тисячу і які він власноруч писав протягом кількох місяців. Залишив для рідних записку: «Я поїхав до Львова. Не турбуйтеся, за день-два повернуся». І поставив дату, як останню віху прощання... Він більше не повернувся. Обрав свою хресну дорогу добровільно. Він, Олекса, раб Божий, готовий заплатити своїм життям за спасіння душ українських… 21 січня опівдні приїхав до Канева. Це місто для нього було священним. Тут – душа України, тут вічним сном спить Тарас Шевченко. Може, й тутешні люди якісь інші? Може, небайдужі до долі України? Марні сподівання… І він вирішив іти до Тараса. На Чернечу гору. Може з цієї священної висоти, думав, коли почують про його самопожертву, коли прочитають його листівки, одумаються, прокинуться, повстануть з колін наші люди?.. Було вже далеко за північ, коли Олекса дістав із сумки загорнутий у рушник пакунок і став розкидати листівки. Їх підхоплював вітер і розносив по горі. На зворотній сторінці кожної листівки Олекси Гірника був один і той же текст: „Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава! Радянська, та не російська! Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійності України Центральною Радою 22 січня 1918 p. 22 січня 1978 p. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!”. Потім вийняв із торби невелику каністру, літровий балончик з бензином і облив себе бензином з голови до ніг. Вийняв із кишені запальничку… Господи, прости! Чиркнув запальничкою біля серця… Полум’я вмить охопило Олексу. Він ще зміг пройти кілька кроків убік Дніпра, прощаючись з ним, й упав головою до Шевченка… Уранці обвуглене тіло Олекси знайшов місцевий житель. Потім було багато міліції і працівників КДБ, які спішно збирали листівки. Тільки через оперативність КДБ про самопожертву Олекси Гірника майже ніхто не дізнався. Дружина Олекси дала розписку в КДБ, що про це нікому не розповідатиме (до речі, молодший син Олекси Гірника Євген — зараз народний депутат України). Але тепер про це мають знати українці й увесь цивілізований світ. Адже знаємо про подвиг чеха Яна Палеха, який спалив себе, протестуючи проти вторгнення радянських танків до Праги. Йому встановлено пам’ятник. Такий пам’ятник на Тарасовій горі мав би бути й Олексі Гірнику. А поки що лише кущ калини нагадує про жертовний подвиг українського патріота…
