Це довів Василь Олещук з Нововолинська, який, отримавши важку травму у 1989 році під час службового відрядження у понівеченій землетрусом Вірменії, дивом вижив і веде повноцінний спосіб життя і понині.
Це довів Василь Олещук з Нововолинська, який, отримавши важку травму у 1989 році під час службового відрядження у понівеченій землетрусом Вірменії, дивом вижив і веде повноцінний спосіб життя і понині.
Алла ЛІСОВА
НА ДОБРОТІ ТРИМАЄТЬСЯ СВІТ Василь рано залишився сиротою. Маленьким хлопчиком пережив страшне горе, коли у 1942 році на очах у нього на власному подвір’ї гестапівці розстріляли батька, котрий допомагав партизанам і підпільникам біля Холма у Польщі. На рідному обійсті і примусили його закопати. Тяжким спогадом запали в душу і післявоєнні роки. Коли інші діти ласували хоч чимось смачненьким, навіть хлібом, Василь найчастіше ковтав сльози. У старших класах сам собі пошив тапочки, вмістив їх в галоші – і так ходив. Ще одною гіркою сторінкою його сім’ї стало примусове переселення. Опинились на зовсім чужій Дніпропетровщині, звідки шукали можливість переміститись поближче кордону з надією повернутись на батьківщину. Спочатку Тернопілля, потім, з 1953 року, Волинь, пустили корені у Рожищі. Після медучилища потрапив у Нововолинськ, де ще студентом проходив практику. Увійшов в довір’я тодішнього головного лікаря Антона Форманчука. У 1963 році після пропозиції очолив міське відділення Товариства Червоного Хреста. Відтоді, як зізнався, і почався інший відлік у його трудовій біографії, який тривав 23 роки. — Наша організація Червоного Хреста була відома на весь Радянський Союз. Особливо активно ми працювали у напрямку донорства, забезпечуючи необхідними компонентами крові не лише шахтарське місто, а й сусідні райони області. Саме тоді Василь Олещук переконався, що доброта, людяність і милосердя – це три кити, на яких тримається світ... Відповідно до своїх переконань і діяв. Після Чорнобильської трагедії Василь Олещук один із перших подав заяву керівництву Червоного Хреста області про те, що місячну зарплату передає для потреб потерпілих від Чорнобиля дітей... Окрім того, сам особисто виступив в усіх храмах Нововолинської округи із закликом зібрати гроші тим, кого зачепило чорне крило трагедії. Зібрані на ті часи 10 тис. рублів, на які закупили у Нововолинську продукти харчування для мешканців Камінь-Каширського району, – це були великі гроші. І займався цією благодійною справою вже тоді, коли сам фактично вдруге народився. Коли, окрім грамот і подяк, мав рідкісну медаль ЦК Компартії, Ради Міністрів і Верховної ради Вірменії “Благородство і милосердя” за благодійні і милосердні акції у цій країні.
ТРИ МІСЯЦІ –У НЕРУХОМОСТІ Коли в 1989 році Василя Олещука викликали у центральні органи Червоного Хреста і запропонували поїхати у понівечену землетрусом Вірменію, не мав права відмовити. Бо сприйняв як наказ і як моральний обов’язок – допомогти тим, хто потрапив у скруту. — Я у складі делегації з восьми чоловік із сусідніх республік повинен був здійснювати координаційний контроль за розподілом матеріальних ресурсів, що прибували з-за кордону згорьованим людям у Вірменію. І з перших днів побачили кричущу несправедливість. По 25 великогабаритних літаків солдати розвантажували за одну ніч. Допомога йшла з Африки, з усіх країн Азії, не говорячи вже про Європу. І більшість з того спрямовувалось на “чорний” ринок. Ми говорили про це, — і потрапляли у немилість. Нам не раз дорікали: чого ви сюди приїхали, ми самі в усьому розберемось. Тобто, ми були там небажаними гостями... Одного дня їхня група їхала з Єревана в Ленінакан. На крутому повороті їхній легковик врізається у вантажний автомобіль. — Це була спланована аварія. Адже водій вискакує з авто, а нас спрямовує прямо у лоб зустрічному транспорту, - мій співрозмовник глибоко зітхає, видно, що нелегкі це спогади, і продовжує: - У цій катастрофі загинуло троє, серед яких керівник радянської делегації Алієв. Троє нас, українців, залишається живими... ...Без тиску, без пульсу, з оголеним, даруйте за натуралізм, черепом, з дуже пошкодженими майже усіма внутрішніми органами потрапляє на хірургічний стіл. Його оперують дві кращі бригади з Москви. — Що допомогло вижити? – перепитує. – Бог, природа і добрі люди, які підтримували, чим могли. У пригоді став і спортивний гарт. Адже на моєму рахунку – другий спортивний розряд по лижах, третій – по підняттю штанги і парашутному спорту. ... Три місяці Василь Олещук лежав нерухомо. Але професори, бачачи прагнення усього його єства до життя, вважали святим обов’язком не залишати хворого ні на хвилину. В лежачому стані його доставили у рідний Нововолинськ. Йому пророкували різне. Через півроку Василь Олещук, зібравши усі сили, самостійно сідає за кермо автомобіля і вирушає у Карпати.
ЗНАХОДИТИ СИЛИ ЖИТИ Хоча внаслідок аварії Василь Олещук почав втрачати зір і доводиться носити двоє окулярів, хоча дошкуляє біль у нозі – через пошкодження правого кульшового суглоба поставили внутрішній ендопротез, він щасливий, бо може ходити власними ногами, може насолоджуватись життям. Тому і відмовився від пластичної операції. Найгіркіше те, що через амнезію багато чого, цінного і важливого, не міг і не може пригадати. На жаль, після аварії зникли списані сторінки з блокнота-щоденника, які вів у Вірменії. Але це намагається надолужувати новими поїздками, новими знайомствами. Поставив собі за мету — і на 50-річчя загибелі батька побував на його могилі у Польщі. Василя Васильовича тепло зустрічали тамтешні жителі. Охоче працює на присадибних ділянках у дочки і сина. З великим задоволенням допомагає продавати на ринку власноруч пошиті дружиною Лідією, яка є підприємцем, речі. Захоплюється витівками онуків Євгена та Данилка. Його добра посмішка випромінювала багато сонця і тепла, коли він розповідав про сімейну улюбленицю – собаку породи лабрадор, яка вигодувала кошеня. ... Цього чоловіка в затемнених окулярах і з паличкою в руках знає багато людей в Нововолинську. А люблять і поважають його за душу, високу інтелігентність і громадянську мужність.
