Минуло 10 років, відколи вийшов Указ Президента про створення ВАТ “Волиньобленерго”, а 55 років тому запрацювало перше в області потужне на той час джерело електроенергії. В обленерго й досі працює чоловік, який ще у 50-их роках трудився на цій електростанції...
Минуло 10 років, відколи вийшов Указ Президента про створення ВАТ “Волиньобленерго”, а 55 років тому запрацювало перше в області потужне на той час джерело електроенергії. В обленерго й досі працює чоловік, який ще у 50-их роках трудився на цій електростанції.
Інна ЯВОРСЬКА
Анатолію Єрьоміну 1 вересня виповнюється 76 років, але він, як і півстоліття тому, щодня поспішає на роботу. Під його керівництвом у ВАТ “Волиньобленерго” — цех із ремонту обладнання. — Мені не подобається працювати з паперами, завжди хотів займатися чимось таким, щоб було видно конкретні результати, — пояснює Анатолій Миколайович вибір своєї професії. — Буває, перекладаєш документи, щось пишеш, а роботи ніякої нібито й не зробив. Я так не можу, мені з якимось обладнанням, механізмами хочеться діло мати... Працює так він уже 53 роки, відколи 23-річним юнаком прийшов на електростанцію. Таких людей, до речі, у ВАТ “Волиньобленерго” чимало. Наприклад, його одноліток Євген Крючков, колишній директор Луцького міського району електромереж, який теж понад півстоліття пропрацював в енергетиці, і лише в серпні цього року пішов на заслужений відпочинок. А працівників, які віддали улюбленій роботі по 40 років, тут декілька десятків. Порівнювати тодішню і сучасну енергетику, зізнається Анатолій Миколайович, важко. Тоді Луцьк закінчувався біля теперішнього стадіону “Авангард”, а Завокзального району, 33-ого, 40-ого кварталів ще й у планах не було. Вулиця Леніна по суті вела лише до обкому партії, а по той бік Стиру був лише невеличкий район Красне. Оце і все місто. В архіві збереглося „Прошеніє” в Луцьку міську Думу, датоване 30 жовтня 1909 року. З нього можна уявити, як виглядало місто в плані забезпечення електроенергією: “Мощеные улицы освещаются керосиновымы фонарями каждым домовладельцем в пределах своей усадьбы, немощеные же улицы пребывают во тьме и ночью общение по таким улицам представляется крайне затруднительным и небезопасным. Некоторые замощенные улицы освещаются електрическими фонарями. Такое освещение мы признаём вполне желательным и для себя удобным. Существующие керосиновые фонари содержатся небрежно и дают больше коптенье, нежели свет. А расходы на такую коптилку равняются 6-7 рублей в год”. Далі автори “покорнейше просят Думу принять на счёт городских сумм осветление улиц”, і навіть згідні платити за це в міську казну. До 1950 року Луцьк освітлювали дві дизельні електростанції постійного струму. Була ще теплова електростанція на вулиці Торговій, збудована у 1909 році. Про неї у доповідній записці уповноважений тресту “Укркомуненерго” після візиту до Луцька 1944 року написав: “Электросеть в результате бомбардировок разрушена до 50%. Технической документации не осталось совершенно... Чертежей также не сохранилось. Запасы топлива всего на 10 дней. Дровами электростанция также не обеспечена, ввиду того, что лесхоз дров заготовленных не имеет, а самозаготовкой заняться не может из-за отсутствия рабочей силы и транспортных средств…”. У 40-их роках цей “спадок” електроенергетики, що залишився від польського панування, виробив 4,9 мільйона кВт/год електроенергії, з яких 4 мільйони кВт/год використано на освітлення і лише 900 тисяч кВт/год — на промислові потреби. Проте з часом навіть новозбудована у 1950 році електростанція не могла забезпечити зростаючі потреби промисловості міста. — Найбільшим споживачем електроенергії в нас тоді було ательє, — з усмішкою пригадує співрозмовник. — Паливом для виробництва енергії слугував торф, часто він був сирий, тож коли доводилось обмежувати електропостачання, найперше відключали це енергоємне ательє. Крім нього, на електриці в місті працювали три млини, так званий завод Хрущова, де виготовляли поїлки для корів, майстерня з ремонту двигунів автомобілів на місці теперішнього ЛуАЗу, цегельні. По суті, наше виробництво у 50-их роках було найпотужнішим на весь Луцьк... Зараз від першої електростанції на вулиці Залізничній залишилось лише приміщення. Обладнання здали на металолом. Натомість в область прийшла електроенергія з сусідніх Львівщини та Прикарпаття. У 50-их роках почали будуватися шахти Нововолинська, тож на Волинь потягнули лінію з Добротвірської підстанції. Згодом у Нововолинську збудували районну підстанцію, в результаті чого обласні електромережі підключили до єдиної Західноукраїнської енергосистеми.
