Гречка й лампочка
Сьогодні, годі знайти сферу, де про вибори не дискутують. Щоправда, йдеться переважно не про програми (навіщо їх читати, коли кандидати не збираються всього написаного виконувати?) та засоби виконання обіцяного
Якщо виходити з твердження, що політики є відображенням суспільства, то воно незріле, поверхове, з явно популістськими замашками, але при цьому з бажанням зберегти зовнішню пристойність і подекуди навіть із претензією на чесність. Щоправда, на останню можна розраховувати лише, коли йдеться про стосунки між «своїми». Що ж до решти, то досі діє «первіснообщинне» правило: надурити чужого – можна, обікрасти його – не злочин, зуб за зуб і т. д.
Тому не випадає дивуватися: кандидати із серйозними мінами обіцяють такі пенсії та зарплати, що зі старту навіть тупому має бути зрозуміло: це банальна брехня. Але як нібито сказав Геббельс: тим вона жахливіша, чим більше юрба вірить у неї. Якщо є кількасот тисяч простачків, які щиро вірять у зарплати по 4 (чи скільки там?) тисячі доларів, щойно кандидат Х. складе присягу, то чому б ними не скористатися? От і користуються. А для закріплення ефекту «підгодовують».
У середині 1990-х пенсіонерам роздавали гречку (вже не пам’ятаю 1 чи 2 кілограми на руки) і по лампочці (всі хотіли на 40 Вт, щоб менше «тягла» електрики).
У середині 1990-х пенсіонерам роздавали гречку (вже не пам’ятаю 1 чи 2 кілограми на руки) і по лампочці (всі хотіли на 40 Вт, щоб менше «тягла» електрики). Так, голоси купували за крупу і звичайну електричну лампочку. Нині такими скромними дарами не обійдешся (і тут інфляція). Сумнозвісна гречка, яка в радянські часи була символом дефіциту, пізніше трансформувалася у спортмайданчики, лавочки біля під’їздів, автобусні зупинки в селах, оргтехніку для установ тощо.
Тепер виборці помудрішали. Жодні крупи і навіть лавочки вже не проходять. Люди воліють готівку. Штаби йдуть назустріч. Тож час від часу натрапляють на інформацію, що країною роз’їжджають емісари з грішми від того чи іншого кандидата.
Дехто думає, що в цьому нема нічого поганого. Мовляв, візьму гроші, а проголосую за того, кого вважатиму за потрібне. Ага, мій знайомий, той котрий отримував гречку та лампочку, теж тим себе заспокоював. От тільки вибрали тоді саме «гречано-лампочкового» кандидата. Та й в інших випадках ота «підтримка», як іноді завуальовано називають фінансові вливання, дає потрібний ефект, як би громадяни не пиндючилися.
Інакше ніхто не викидав би мільйонів на вітер. Чи хтось сумнівається в жорсткій прагматичності наших верхів?
