До Пелагеї Кошель з села Мостище Камінь-Каширського району приїхав з Польщі її син Янек,з яким доля розлучила жінку ще у війну...
До Пелагеї Кошель з села Мостище Камінь-Каширського району приїхав з Польщі її син Янек,з яким доля розлучила жінку ще у війну.
Василь УЛІЦЬКИЙ, Олександр ЗГОРАНЕЦЬ
ЛЮБОВ І РОЗЛУКА ... - На Великдень мама завжди пекла кожному з нас, своїх дітей, по маленькій пасочці. І кожного разу, пам’ятаю, була одна зайва хлібина. Мама казала: „У мене ще є синочок. Це йому”, - згадує Людмила, одна з дочок Пелагеї Кошель. Після цих слів на очі 84-річної Пелагеї Филимонівни набігають сльози, а Янек – теж уже немолодий її син – йому скоро 60 – обнімає і підбадьорює свою знайдену через багато років неньку: - Ми ж зустрілись, мамо. Треба тішитись. Хіба з радощів плачуть?.. Почалась ця драматична історія у далекому 42-ому, коли Пелагею Кошель забрали на роботи у Німеччину. Зустрівши там своє кохання – поляка Чеслава Матисяка – народила сина, якого назвали Янеком. Після визволення молода сім’я поїхала під Познань, де жила родина Чеслава. Разом у Польщі вони прожили кілька місяців. А потім... Чеслава мали забирати в армію. А Пелагея була змушена залишатись з його родиною. Практично сама серед чужих людей. Без офіційно зареєстрованого шлюбу і без документів, які б дали змогу їй це зробити. Вона вирішила їхати додому за документами. Але у таку далеку дорогу чоловік не дозволив взяти з собою сина. Ніби щось відчував. - У Союз тоді йшло багато ешелонів і я легко переїхала кордон, - каже жінка. – А от назад не пускали нікого. Скільки сліз я тоді виплакала! Кинулась було назад у Брест, а там – „не можна” – і все. А ходити по кабінетах начальників і добиватись правди я не наважилась – боялась Сибіру... „Сибір” на неї чекав вдома: батько помер (мати пішла з життя ще до війни), а з мачухою стосунки не заладились. Виявилась чужою і у своїй хаті. Тому дуже зраділа, коли отримала від Чеслава листа, бо мала повідомити йому надзвичайно важливу новину: вона носить під серцем їхню другу дитину! Однак надія жила недовго. Ні цей, ні наступні листи Пелагеї до Польщі не дійшли. А Чеслав нагадав про себе ще кількома вісточками і на тому – все. - У тому, що так сталося, винна тодішня тоталітарна система, - зітхає Янек. – Мама хотіла назад, але до 1956 року нікому не дозволяли мігрувати.
ОДНА СІМ’Я ПО ДВА БОКИ КОРДОНУ Батько з сином залишився по один бік кордону, а мати з дочкою – по інший. Для Пелагеї настали найважчі часи у її житті. Мачуха вигнала з дому з дитиною на руках і Пелагеї нічого не залишалось, як „піти по хатах”. Потім влаштувалась у колгосп доїти корів. На одному молоці маленька Оля практично й зростала. Минув не один рік важкої праці, поки Пелагея зуміла назбирати на купівлю невеликої хати, завести господарство, стати на ноги. Щоправда, залишилась матір’ю-одиначкою. Але не одинокою – крім Олі, народила і виховала ще чотирьох доньок. Та думка про сина, який зростав без неї десь у такій близькій і водночас далекій Польщі, не давала спокою. Невже так і не побачить його, невже не скаже більше жодного слова? З кожним прожитим днем і роком ця думка лякала її все більше і більше. І вона наважилась на пошуки. ...Добре пам’ятає перший лист від Янека. Скільки сліз оросили його! Хто б не читав слова сина, звернені до своєї рідної, знайденої через стільки років мами, починав плакати. А потім сталось те, у що Пелагея не знала, чи й вірити. Він приїхав! Зі своєю дружиною та маленькою донькою. Це був 1973 рік. Мати поїхала зустрічати сина у Брест. На вокзалі у юрбі людей упізнала його одразу – який він подібний до Олі! Але підійти не наважилась. До неї їх привів водій, якого голова колгоспу відрядив разом з нею до Бреста. Янек гостював в Україні цілий тиждень. А коли поїхав, написав кілька листів і... зник. Виявилось, на цілих 30 років. - Важко про це говорити, - робить паузу в задумі Янек. – Про ту поїздку у сімдесятих роках я не розповідав ні батькові, ні уже покійній мамі, яка мене виховувала. Батькові не хотів травмувати душу спогадами, а мамі не сказав з поваги до неї. Бо могла подумати, що я, вже доросла людина, шукаю собі другу маму. Пізно було щось міняти... Крім цього, незабаром після поїздки Янек потрапив в автоаварію, майже втратив зір і кілька років лікував очі. Життя закрутило і кожен продовжував існувати у своєму світі. Лиш зрідка, коли Янек заглядав у батьків фотоальбом, його серце тьохкало і в ці хвилини мусив стримувати себе, щоб не зізнатись про все татові. Справа в тому, що Пелагея Филимонівна викинула фото Чеслава, а він зберігав в альбомі її знімок усі ці роки... Малим, до речі, Янек не особливо звертав увагу на це фото. Хто ця жінка, зрозумів тільки після того, як сусіди „шепнули” йому про маму-українку. А батько нічого й не думав приховувати. Просто чекав, коли прийде час розповісти. І в один з вечорів Янек почув історію про те, як його тато колись вкрав у німця штори, щоб зшити сорочку своїй коханій нареченій Полі – його матері...
БАТЬКО ДІЗНАВСЯ ПРО ДОНЬКУ ЧЕРЕЗ ПІВСТОЛІТТЯ Усе змінилось раптово, п’ять років тому, коли у себе вдома Янек несподівано побачив... рідну сестру Олю. - Я вирішила вдруге відшукати свого брата, - каже Ольга, яка зараз живе у Росії. – Ми з чоловіком просто сіли у машину і поїхали в Польщу на пошуки Янека. Я не знала ні дороги, ні польської мови, але мене ніби тягнула і вказувала дорогу якась сила. Й досі дивуюсь, що нам щиро помагали у пошуках зовсім незнайомі люди. Ми поїхали за адресою, на яку у сімдесяті писали Янеку листи. Але він там уже давно не жив. Тоді ми вирушили у поліцію і там нам дуже швидко знайшли нову адресу брата. Вони зустрілись, ніби й не було між ними стільки років і стільки кілометрів. Раділи і не могли наговоритись. Але одне знали й без слів: до свого батька вони підуть удвох. - Ми з Янеком поїхали до нашого тата, якого я мала побачити вперше за свої 54 роки. А йому виповнилось уже 76. Коли батько мене обійняв... Це було, як у сні, - витирає сльози Ольга. - Такого зворушення у своєму житті я більше не переживала. ... „Шановна Аполоніо. У перших рядках свого листа висловлюю щиру дяку за те, що через стільки літ зміг побачити твою і свою прекрасну донечку Ольгу. Я щасливий... Знав, що ти була вагітною, але ніколи не знав, що ти жива і що народила доньку... Я задоволений і гордий своєю донькою, яка мене признає, а тобі хочу від щирого серця подякувати за її виховання, за те, що подбала, і ми змогли так мило зустрітися...”. Пелагея та Чеслав продовжують листуватися останні п’ять років, незважаючи на те, що доводиться шукати перекладачів. Бодай листівками на свята нагадують один одному про себе – тепер кореспонденція доходить у два боки... - Тато хотів разом зі мною та Олею, яка у нас знову гостювала цими днями, приїхати до мами, - каже Янек. – Але він хворіє і у його віці – скоро 82 роки – це було б занадто важко і морально, і фізично. А я кинув усі справи і приїхав. - Тато передавав мамі привіт і казав не забути поцілувати її, - пригортається до матері Ольга. - А я тепер така щаслива, що вже й можу помирати. Усі діти біля мене. На душі добре і спокійно – як ніколи в житті, - усміхається мати...
