Найстаріший студент України, 75-річний Іван Титович Якобчак, живе у селі Орашани, що за тридцять кілометрів від Чернівців, де він навчається на другому курсі місцевого університету...
Найстаріший студент України, 75-річний Іван Титович Якобчак, живе у селі Орашани, що за тридцять кілометрів від Чернівців, де він навчається на другому курсі місцевого університету.
У 1953 році Іван Якобчак отримав перший диплом про вищу освіту Чернівецького медичного інституту. Як лікар-фізіотерапевт працював 35 років. За глибоку релігійність, якої він ніколи не приховував, партійне начальство не раз посилало Івана Титовича до найвіддаленіших районних лікарень, але і там він часто отримував вдячні грамоти від головних лікарів. Коли вийшов на пенсію, почав викладати у школах та технікумах профілактичну медицину, а пізніше – християнську етику. Однак директори шкіл, хоч і були задоволені його роботою, усе ж вимагали від нього диплома, який би дозволив йому викладання етики. І тоді Іван Титович подав документи на заочне відділення спеціальності “Релігієзнавство” місцевого університету… – Вступні екзамени були нескладні – один з історії України, інший – з есхатології (це предмет, який стосується ознак кінця світу), — розповідає Іван Титович. — Я про це взагалі можу дисертацію написати. Адже першою книгою, яку навчився читати, була Біблія. Мати дала мені її у п’ять років, і відтоді я не розлучаюся з нею. А історією я завжди цікавився. Тому зумів підготуватися сам, без репетиторів… І одногрупники, і викладачі поставилися до сивого студента з повагою. Часто він знав більше від викладачів. Однак сам Іван Титович каже, що університет дав йому надзвичайно багато. — Я можу спілкуватися з молоддю, брати в університетській бібліотеці будь-які книжки, сперечатися з одногрупниками-священиками. Світогляд мій надзвичайно розширився, — радісно розповідає Іван Якобчак. — Поблажок мені не роблять, але й не “завалюють”. Так само, як і всі, я вчу українську мову, фізіологію людини, німецьку мову… Вона дається мені непросто – зі школи я майже забув її, проте за перший курс не мав жодної трійки у заліковці, — гордо каже 75-річний „спудей”. — Хай вчиться, чого йому без діла сидіти! – коментує “студентство” чоловіка дружина Івана Титовича Марія Дмитрівна, з якою прожив вже 52 роки. – Він у мене все встигає – і працювати, і косити, і вдома поратися, і на городі, і у церкві. То чому б йому не стати студентом? Тисячу гривень на рік (на оплату навчання) ми сяк-так зберемо… Крім цього, Якобчакам треба ще відкласти гривень з 300 на дорогу та на харчування студентові. А при їхніх пенсіях (350 та 400 гривень) це зробити не так вже й просто. До того ж у них — троє дітей, шестеро онуків і двоє правнуків. Проте викручуються... Готуючись до екзаменів, зізнався Іван Титович журналістам „Високого замку”, він ніколи не пише шпаргалок, а на самих іспитах – ніколи не списує. – Не можу: Бог заповів не красти, – розводить руками він. – Так що одногрупникам я деколи підказую, а сам підказки ніколи не прошу. Адже я прийшов до університету не за оцінками, а за знаннями!
