Колишні працівники Турійського промкомбінату протягом п’яти років не можуть повернути зароблені гроші...
Колишні працівники Турійського промкомбінату протягом п’яти років не можуть повернути зароблені гроші.
Ярослав ГАВРИЛЮК
Турійському промкомбінату із милозвучною назвою “Лілея” цього року виповнилося б півстоліття. До цього ювілею підприємство “не дотягнуло” якихось кілька років. Відкрита брама та густий бур’ян на його території свідчать про те, що тут уже нема господаря. Обгоріла всередині, понівечена і сплюндрована контора з прогнилим дахом та вибитими шибками в кількох десятках метрів від селищної ради та райдержадміністрації виглядає, наче своєрідний пам’ятник безгосподарності, недбальства передусім місцевої влади. Закривши очі, чиновники дозволили ділкам у каламутному приватизаційному вирі середини дев’яностих років спочатку поставити виробництво на коліна, а згодом його зруйнувати. Промкомбінат був вагомою складовою у структурі районної промисловості. Якась хитромудра голова додумалася приєднати його до Ковельського заводу культпобуттоварів (до речі, який теж збанкрутував) у якості окремої дільниці. Про виявлені махінації та зловживання тодішнього керівництва цієї ковельсько-турійської “корпорації” писали в той час газети. Потім промкомбінат відокремився і став називатися “Лілея”. Тут займалися обробкою деревини та пошиттям білизни. За словами голови Турійської райдержадміністрації Ореста Василишина, серйозні проблеми виникли після того, як підприємство із державної форми власності передавали до комунальної. Робітникам викупити його за сумнозвісними приватизаційними ваучерами не вдалося. Чиновники стверджують, що все робилося надто швидко, поспіхом, мовляв, люди просто не встигли стати повноправними господарями. Не виключено, що їм хтось у цьому “допоміг”. - Кажуть, ніби були штучно створені перепони, – мовив Орест Василишин. І додав наприкінці розмови: - Я говорив із начальником виконавчої служби і він сказав мені, що є люди, які уже готові викупити підприємство. Під час оформлення документів переходу від однієї форми власності до іншої хтось із посадовців, чи то власлідок власної некомпетентності, чи то навмисне припустився помилок, які зіграли в долі промкомбінату фатальну роль. Так трапилось, що підприємство “зависло”, відійшовши від держави, але не ставши при цьому комунальним. На думку районної влади, це й спричинило своєрідний обвал. Під час приватизації прокуратура виявила тут порушення законодавства і добилася реприватизації. Це, мабуть, був перший подібний випадок на Волині. Відтоді з різних причин виробництво почало занепадати, робітників адміністрація скорочувала повальними темпами, причому не проводила з ними розрахунків. - Після того, як скоротили швейне виробництво, жінки важко у дві зміни працювали у деревообробному цеху, совали колоди, і навіть тих злиденних грошей нам не повернули. Продукцію відвантажували до Польщі, Запоріжжя, а нам давали в місяць всього по двадцять-тридцять гривень, а то й ще менше, – розповідає Лідія Дубінчук, яка взимку вимушена проживати у знайомих, бо у власній квартирі їй за борги відключили газ. – Просила я директора, щоб виписав мені дошки, бо вдома підлога прогнила, то він відмовив, хоча наше підприємство оббивало “вагонкою” приміщення прокуратури. - Невідомо куди відправили три “фури”, завантажені дубовими та ясеневими пиломатеріалами, - доповнюють жінку Петро Базаліцький та Степан Кривицький. - Кудись поділись і столярні вироби. Ще коли головою райдержадміністрації був Богдан Шиба, ми приходили до нього, розповідали про неподобства, казали, що невідомо куди вивозяться станки, але він запевняв нас: “Все там нормально”. Директор Олександр Чеснюк казав, що обладнання здає в оренду, але “живих” грошей ми практично не бачили. Несправедливість змусила людей звернутися за захистом своїх законних прав до правосуддя. Турійський районний суд прийняв рішення, яким зобов’язав керівництво промкомбінату виплатити десятьом працівникам заборговану заробітну плату. Але обділеними залишились дев’ятнадцять чоловік, котрі не мали можливості подати позов до суду. Було відкрито виконавче провадження. Людям пообіцяли, що борги повернуть після реалізації майна підприємства. Протягом року посадовці різних рангів годували промкомбінатівців солодкими обіцянками, вдаючи із себе поборників інтересів трудового колективу. А навесні 2001 року, наче на біду, виконавче провадження було призупинено з посиланням на відповідне президентське доручення щодо тимчасового зупинення примусової реалізації майна державних підприємств з державною часткою в розмірі понад 25 відсотків статутного фонду до прийняття закону України, який би регулював дане питання. До цих пір робітники “Лілеї” не отримали чесно зароблені гроші. Куди тільки вони не зверталися за допомогою, до кого тільки не писали звернення і скарги. Іноді разом із відписками приходили й обнадійливі відповіді. Скажімо, обласне управління юстиції зобов’язало начальника відділу державної виконавчої служби Турійського районного управління юстиції повторно провести перевірку наявності майна, на яке не поширюється дія Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”, і вжити заходів щодо реалізації виконання рішень суду. Втім, проблема з мертвого місця не зрушилася. Тим часом, як заявляють у районній газеті “Народне слово” колишні робітники промкомбінату, адміністрація і, зокрема, директор Олександр Чеснюк розпродує останнє майно підприємства. Наприкінці жовтня минулого року вони письмово повідомили прокурора району, начальників райвідділу внутрішніх справ та управління юстиції про те, що з території промкомбінату за вказівкою Чеснюка вивозилися останні деревообробні верстати та обладнання. Простим людям не зрозуміло, чому директор може реалізовувати станки, сушильну камеру, швейні машинки та інше устаткування при повній бездіяльності виконавчої служби. З якихось дивних міркувань виконавча служба наклала арешт на поруйновану адмінбудівлю, а не на обладнання, давши, таким чином, можливість директору Чеснюку одноосібно розпоряджатися державним майном і коштами від його реалізації. Добрим словом колишні робітники промкомбінату згадують колишнього голову райдержадміністрації Олександра Дишлюка, який не допустив незаконного вивезення з території промкомбінату обладнання. Зустрітися з Олександром Чеснюком не вдалося. Його мобільний телефон, номер якого мені передали “близькі” до директора люди, не відповідав. За неофіційною інформацією, він взагалі перебуває за межами області. Орест Василишин сказав, що із Чеснюком у нього закінчився трудовий контракт. - Я не бачу можливості переукладати контракт через те, що Чеснюк не виправдав довіри людей, – наголосив Орест Васильович. - Та й такого підприємства, як промкомбінат “Лілея”, фактично не існує. Влада хоче визнати його банкрутом та продати з аукціону цілісним майновим комплексом, щоб потім в першу чергу погасити борги по зарплаті. Як буде на цей раз — важко сказати.
