«Криза влади: хто винен? Що робити?» — дискусію на таку вельми актуальну тему провели члени політологічного клубу, який вже кілька років діє при Волинському держуніверситеті імені Лесі Українки...
Володимир ЛИС
«Криза влади: хто винен? Що робити?» — дискусію на таку вельми актуальну тему провели члени політологічного клубу, який вже кілька років діє при Волинському держуніверситеті імені Лесі Українки.
Треба сказати, що дискусія була цікавою і неформальною. І, що найцікавіше, її рівноправними учасниками, висловлюючи доволі глибокі думки, поряд з відомими волинськими політологами й аналітиками — професором Олексієм Колісником, доцентом Тарасом Літковцем, президентом політклубу Володимиром Павлюком з ВДУ імені Лесі Українки, головою обласного відділення Комітету виборців України Олександром Стірком, директором регіонального інформаційно-аналітичного центру «Волинь» Володимиром Бєльським — висловили лідери і представники ряду молодіжних громадських організацій, студенти-політологи і юні знавці політики з Луцької школи № 26. Олег Князь, Тарас Кравчук, Мирослав Коневич, Мирослав Ватащук, Роман Будиловський, Зоряна Лівак, Ірина Юдіна та інші їхні ровесники продемонстрували настільки грунтовну аргументацію своїх позицій і неабиякий запал при відстоюванні їх, вміння аналізувати і, як мовиться, розкладати по поличках, що подумалося — теперішнім і майбутнім політикам, які десь там визрівають, ліпше не потрапляти їм «на зуб». Основні ж висновки з дискусії: криза влади в Україні таки є, вона досить значна і, що неприємно, поглиблюється. Вину за неї можна покласти на обидві конфліктуючі сторони, а також на зовнішні чинники. Головне ж, на думку волинських політологів, ця криза була неминучою. І справа навіть не в політичних амбіціях Юлії Тимошенко чи особливостях характеру Віктора Ющенка, про які теж говорилося. Надто різні сили зібралися під прапорами блоку Ющенка, які виборювали перемогу йому на президентських виборах — від крайньо правих до виразно лівих, від тих, хто сповідує ліберальну ринкову ідеологію, до партій з доволі еклектичними програмами, які включали і окремі ринкові постулати, і популістські лозунги, реалізувати які на практиці без шкоди для економіки виявилося неможливо. Велася мова, що мало що змінилося, на жаль, в поведінці представників влади й чиновників — ті ж бюрократичні перепони, очікування хабарів та інші корупційні прояви, вимога проплати податків наперед від бізнесменів. А ще був і є, на думку молодих політологів, свідомий і відвертий саботаж з боку тих, хто плавно ввійшов у нову владу. Йшлося під час дискусії і про складну ситуацію напередодні майбутніх парламентських виборів, про загрозу повернення і навіть повернення принципів і методів «кучмізму» в політичне життя України, про нове втручання в наші справи східного сусіда, де дуже популярна думка, що під час минулих українських президентських виборів Росія в Україні «програла битву, але не програла війну». Найважче дискутантам було відповісти на питання: «Що робити?». Злива компроматів може потопити український політичний корабель. Ситуація змусить припинити взаємне «поїдання» і шукати шляхи нових, але тепер ще непростіших компромісів.
