Досліджуючи проблеми малих річок Волині, я не раз мала можливість пересвідчитись, що багато поліських річечок під час меліорації були спрямлені. Їх і річками вже не називають, а магістральними каналами...
Досліджуючи проблеми малих річок Волині, я не раз мала можливість пересвідчитись, що багато поліських річечок під час меліорації були спрямлені. Їх і річками вже не називають, а магістральними каналами. З таким явищем доводилось стикатися, до речі, в Горохівському, Володимир-Волинському, Іваничівському районах. Тобто там, де, здавалося б, болота не були особливою болячкою, яка потребувала «хірургічного» втручання. Тим більш це характерно для Полісся, де в 60—80-х роках минулого століття були проведені величезні обсяги меліоративних робіт. Тут, зокрема, в Шацькому районі, навіть Прип’ять — найбільша водна артерія Волині — стала тим самим магістральним каналом.
Катерина ЗУБЧУК
Отож, в пошуках незайманої природи я з особливим інтересом їхала в Камінь-Каширський район, маючи інформацію, що між селами Стобихва і Старі Червища створений ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Стохід». Цей заказник утворений відповідно до Указу Президента України в кінці 1998 року з метою збереження унікального природного комплексу. Він включає саму річку з десятками її «рукавів», заплавні луки, болота, прибережні ліси, де переважають чорновільхові насадження. На території заказника зустрічаються занесені до Червоної книги України такі птахи, як лелека чорний, підорлик малий, журавель сірий, пугач, горностай, а також ряд тварин, наприклад, видра річкова, метелик махаон. Через цю територію проходять шляхи масових міграцій птахів. Загальна площа заказника 4420 гектарів. 2209 гектарів — у Камінь-Каширському районі, решта — в Маневицькому. У доцільності створення заказника ні в кого не виникає сумнівів. Адже, як висловився екологічний інспектор Камінь-Каширського району Степан Коржан, Стохід з його заплавою в цьому регіоні — своєрідний оазис на Волині, де збереглась природа в незайманому стані. На щастя, в заплаві самої річки не проводилась меліорація. І Стохід з його «ста ходами», від чого й пішла назва, не став магістральним каналом. — Треба тільки подумати, — говорить Степан Коржан, — як на перспективу організувати охоронні заходи на території заказника. Раніше це покладалось на колгоспи, але ж їх, по суті, вже нема. Зараз — на сільську раду. Ясно, що сільський голова не може вгледіти за ситуацією на сотнях гектарів заказника. Я вважаю, що реальний контроль можливий, якщо є відповідний штат працівників, як це в регіональному ландшафтному парку «Прип’ять—Стохід» в Любешівському районі. Може, варто було б і заказник «Стохід» приєднати до нього. А поки що про такий контроль можна говорити лише на площі 812 гектарів, що належить Стобихвівському лісництву Камінь-Каширського лісгоспу, — сім кварталів лісу прилягають до заплави Стохода і включені в заказник. Статус заказника визначає режим лісогосподарської діяльності. — Рубок головного користування, — говорить майстер лісу Валерій Кістенюк, — тут нема. Якщо трапляється захворювання дерев, то проводиться спеціальне обстеження з участю лісопатолога і тільки маючи відповідний дозвіл, ми їх зносимо. Більше уваги приділяємо догляду за молодими насадженнями, слідкуємо, щоб не було захаращеності. Від уболівальників за навколишнім середовищем доводилось чути про такий, так би мовити, позитив: у Польщі є заповідні території, де ніхто навіть сухих дерев не зрізує, вони вмирають природною смертю. Так, по суті, є і в лісах, що знаходяться в заплаві річки Стохід. Йдеться про ті масиви, де велика заболоченість, — туди навіть в тріскучі морози важко добратись, щоб заготовити деревину. До заказника «Стохід» примикають й інші, менші заказники — «Грузьке болото» (сама назва говорить за себе), де в первісному стані зберігається ліс, який не підлягає розробці, а також «Королівка». В перспективі це може бути єдиний заказник. Ми під’їжджаємо до заплави Стохода між селами Великий Обзир і Малий Обзир. Хочемо пересвідчитись, що Стохід — це справді «сто ходів». Між згаданими селами на «рукавах» річки — три дерев’яні мости, а було ще донедавна п’ять. Але менші русла з часом перекрито. Голова Великообзирської сільської ради Олександр Токарчук на одному з мостів каже: — Це той міст, який в 2003 році хтось ... вкрав. Виявляється, цей міст мав два прогони з дюралю з військового понтона. Одного «чудового» дня сільському голові близько дев’ятої години ранку подзвонив завуч Великообзирської школи: «Діти з Малого Обзира не можуть прийти на уроки, бо щось сталось з мостом». Перша думка у нього була : «Не дай Бог, нещастя яке». А на місці пересвідчився, що за одну ніч моста між селами не стало. Підключилась міліція і за декілька днів «вирахували» злодія. Металеві прогони вже були порізані на брухт. Довго йшло слідство, злодія було засуджено на п’ять років позбавлення волі. Сам він з Рокинь, що в Луцькому районі. А сюди, на Стохід, як і багато людей, приїжджав рибалити. Кинув споживацький погляд на міст, зробив свою злочинну справу. До речі, сільський голова Олександр Токарчук — родом з Підбороччя Камінь-Каширського району. А вже двадцять років живе в селі Великий Обзир. Після закінчення біологічного факультету до свого головування працював в місцевій школі. Разом з учнями досліджував територію заплави Стохід, що входить сьогодні в заказник. Він бачить, які зміни стались за двадцять років. — Скоротилась господарська діяльність, — говорить Олександр Никанорович. — Раніше в заплаві все викошувалось. Бо ж люди заготовляли сіно і для своєї худоби, і для колгоспного стада. Зараз повертається все до природного балансу. І коли з першого погляду здається, що, заростаючи, заплава дичавіє, то насправді відновлюється її первісний стан. Браконьєрства, на щастя, в нас страшного нема, як це доводиться чути. Пропливаючи на човні, загат практично від Стобихви до Боровного не зустрінеш. Наш шлях лежить до села Стобихва, біля якого, власне, починається заказник «Стохід». Забігаючи наперед, скажу, що, побувавши у Стобихві, зустрівшись з місцевими людьми, я переконалась , що для них рідне село невід’ємне від річки з її «сто ходами». І те, що створено заказник «Стохід», — це своєрідний символ: зазнавши негативного впливу цивілізації, річка залишилась унікальною, як унікальним є і саме село Стобихва. Джерела, яких багато в заплаві Стохода і які буквально живлять річку, є духовною наснагою для мешканців села, які увірували в неповторність своєї малої батьківщини.
