— Хату Ковальчуків знайдете швидко. Лише в них у дворі росте голуба ялина і море квітів, - сказала нам жінка у Затурцях, котру попросили підказати, як знайти місцевого лікаря Бориса Ковальчука...
— Хату Ковальчуків знайдете швидко. Лише в них у дворі росте голуба ялина і море квітів, - сказала нам жінка у Затурцях, котру попросили підказати, як знайти місцевого лікаря Бориса Ковальчука.
Євгенія СОМОВА
ЗАНЯТТЯ ДЛЯ ДУШІ З ранньої весни і до пізньої осені садиба Ковальчуків потопає у квітах. Найпершими зацвітають гіацинти. Борис Віталійович має їх кілька сортів. У квітні—травні біля хати полум’яніють тюльпани. Займають вони майже півсотки городу. Хто не йде – милується різнобарвним килимом. А ще вирощує Борис Віталійович лілії 15 сортів, троянди, хризантеми, гладіолуси. Але найбільше любить тюльпани. Має їх 75 сортів. — Аби гарно квітували, треба щороку пересаджувати, інакше втрачають ознаки сорту, — розповідає Борис Віталійович, — як то кажуть, вироджуються. А причиною є вірусне захворювання – рябизна тюльпанів. Скажімо, вишнева квітка стає рябенькою – зі смужками чи плямами. Люди милуються: "Які гарні тюльпани!". І навіть не здогадуються, що рослину вразило захворювання. Рябизна тюльпанів швидко поширюється. І тоді єдиний вихід – знищувати рослини. В окремі роки я викидав до третини посадки тюльпанів. У вітальні Бориса Віталійовича я помітила великі коробки. У них цибулини тюльпанів чекали висадки. "Кінець вересня – останній термін, коли їх можна садити у грунт", — пояснив господар. Частину цибулин він відсилає замовникам чи реалізовує на місцевому ринку. У вересні в обійсті Ковальчуків ще квітували гладіолуси. Господар має їх півсотні сортів. Звернула увагу, що гладіолуси хоча й не підв’язані, але стоять стіною, жоден не похилився, не впав. — Цибулини на 10—15 сантиметрів заглиблюю у грунт, то ж не падають, — пояснив Борис Віталійович. За його словами, найбільшою проблемою цих квітів є шкідники – трипси. То ж доводиться обприскувати хімічними препаратами частіше, ніж помідори. Вражає їх і парша. Квітами Борис Віталійович почав займатися десять років тому. На початку 90-их років він, військовий лікар, потрапив під скорочення і приїхав до батьків у Затурці. Став працювати терапевтом у місцевій лікарні. Якось йому до рук потрапив журнал "Дім. Сад. Город", листаючи його, побачив гарні тюльпани на ілюстраціях – і загорівся бажанням мати такі. Написав за вказаною адресою, а невдовзі отримав 30 цибулин 10 сортів. З них і почалася його колекція тюльпанів. — Квіти – то моя відрада, — розповідає Борис Віталійович. – Походжу після роботи по городі, подивлюся, що нового зацвіло — і всі проблеми відходять на задній план, зникає втома, поліпшується настрій. Не байдужий він і до кімнатних рослин. Вікна хати заставлені кактусами (має їх Борис Віталійович 20 видів). Підвіконня для них не вистачає, то ж довелося розміщувати на другому "поверсі" – на невеличких поличках. В обійсті Ковальчуків можна побачити чимало цікавого. Скажімо, садову ожину, а ще — кавуни, що ростуть поряд з квітами. Виросли вони з розсади. І хоча літо було не дуже сприятливе, та й поливали їх рідко – зав’язалися півтора-двокілограмові плоди. — А минулого року доростали кавуни до чотирьох з половиною кілограмів, дині – до двох, — розповідала Тетяна Андріївна, мама Бориса Віталійовича, котра, як і син, кохається в квітах і любить експериментувати на городі. — Дехто каже: чи варто морочитися з кавунами, вирощувати, коли їх можна купити. Можна, але мені приємніше їсти вирощене власними руками, — каже Борис Віталійович. Певно тому вирощує у теплиці й помідори. Ще й зараз у ній дозрівають червонобокі плоди. Врожаю вистачає і на салати, і на консервацію. А біля теплиці ростуть лікарські трави – розторопша, дев’ясил, алтея лікарська та інші. Як то кажуть, мають Ковальчуки аптеку на городі.
ЧОЛОВІЧІ ВИШИВАНКИ Кажуть, що вишивання – не чоловіче заняття. Та Борис Віталійович має щодо цього іншу думку. До того ж, вишивання його заспокоює, додає настрою. Показав господар кілька рушників, серветок, вишитих власними руками. Моєму здивуванню не було меж. Це були роботи майстра. На зворотному боці полотна жодного тобі вузлика, не кожна жінка так зуміє вишити! — У дружини, певне, вчилися вишивати? – запитую. З’ясувалося, що перші навики вишивання Борис Віталійович отримав ще у школі, на уроках праці. А вже згодом вдосконалював техніку сам. По книжках. — Треба тільки дуже захотіти – і навчишся, — каже господар. – Може б я не вишивав, якби не мама. Якось, коли ще був лейтенантом медичної служби, приїхав додому, а вона похвалилася, що почала вишивати мені сорочку. Через кілька днів від’їжджаю, а вона ще не закінчила. А мені ж так хотілося одягнути вишиванку! Забрав з собою — і помаленьку закінчив роботу. Вишиває Борис Віталійович швидко. То ж іноді дружина, Надія Романівна, підкидає чоловікові розпочатий рушник чи серветку. Знає, що вишиє не гірше за неї і, головне, зробить це з душею.
