«Як починається сезон, то немає коли й вгору глянути» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 25.82 € 28.98
«Як починається сезон, то немає коли й вгору глянути»

З кінця березня і аж до приморозків - така важка праця в селі.

ФОТО: Сергія ГУСЕНКА

«Як починається сезон, то немає коли й вгору глянути»

Так каже 54-річний ситницький аграрій Віктор Гулькевич, який встигає обробляти і свою землю, допомогає і в обробітку сельчанам

В кінці 1990-х років, наїздившись по заробітках по Україні та близькому зарубіжжі, Віктор Антонович прикупив собі тракторця та молотарку і розпочав господарювати на землі. Із технікою він на «ти», бо свого часу закінчив Луцьке ПТУ № 2 за спеціальністю «Кранівник мостових кранів». Кілька років працював у Луцьку на аводі на автонавантажувачі.

У 2000 році у Ситниці було організоване СВК «Промінь», головою якого став пан Віктор. Однак проіснувало господарство лише два роки.

Сьогодні господар має два трактора – ЮМЗ та Т-25, закордонний зернозбиральний комбайн Massey Ferguson, якими обробляє десять гектарів власної землі (паї батьків та родичів) та допомагає місцевим жителям.

– Оремо, садимо, сіємо, косимо, молотимо, копаємо собі і людям, – розповідає пан Віктор. – Зерно вирощуємо на продаж, і майже все здаємо перекупникам, бо треба з чогось жити. А от картоплі садимо небагато, бо немає на неї доброї ціни. Та аби сьогодні мати на будь-якій роботі тисяч з десять гривень зарплати, то це набагато вигідніше, ніж таке господарювання на землі.А ще постійно потрібно вкладати гроші у застарілу техніку.

Ремонтує її господар здебільшого сам, часом підсобляють сусіди. Всі запчастини в ціні прив’язані до долара, тому коли курс підскочив у три рази, це відчутно вдарило по кишені. Та й запчастини, каже чоловік, нині роблять непотрібні, а на нову техніку треба чимало грошей. Якщо ж брати кредити, то потрібно мати чим віддавати. На десяти гектарах не сильно розженешся.

Та аби сьогодні мати на будь-якій роботі тисяч з десять гривень зарплати, то це набагато вигідніше, ніж таке господарювання на землі.  

– А от картопляного комбайна не маю. Відвалити за нього купу грошей, а потім обробляти людям по 5-7 соток невигідно, бо техніку більш зіпсуєш, ніж заробиш. От де в селах людські поля по гектару-два, то там вигідно, – зазначає хазяїн.

Сім років тому у 47 років пан Віктор змінив статус закоренілого холостяка. Тепер проживає з батьками та дружиною Тетяною у батьківському домі, який добудував та поновив. На обійсті красуються виготовлені ним декоративні млин та віз.

– Маю багато різних інструментів, невеличкий стругальний станок, – продовжує співрозмовник. – Звик мати все своє, а не ходити й просити. Всьому, що вмію, навчився сам, бо не святі горшки ліплять.

Дружина господаря працює в місцевому ТзОВ «Агроситниця», де вирощують свиней. Таке підприємство – можливість селянам мати добрий заробіток і трудовий стаж. Навіть такий недолік виробництва, як неприємний запах, місцеві використовують, як барометр: зазвичай запах із вітром йде в сторону траси Маневичі-Луцьк, а от коли повертає в село – то до зміни погоди.

Жаліється господар, що даються взнаки навантаження під час заробітків на будівництвах: німіють руки. То замолоду ніхто про здоров'я не думає: все давай-давай», – міркує Віктор Гулькевич.

Запитую, чи має час на відпочинок, і чую у відповідь: «Ще коли-не-коли можу по гриби збігати, бо як починається сезон, то немає коли й вгору глянути. З кінця березня приступаю до роботи і аж до приморозків: садити, сіяти, там косовиця, потім робота на комбайні, тоді картопля, знову підорювати, сіяти. Одне слово – тяжка праця».

Сергій ГУСЕНКО.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.