На VIII Європейську конференцію прикордонних регіонів, що відбувалася в Луцьку, окремі представники Ради Європи їхали не лише для того, щоб ознайомитись із досвідом транскордонної співпраці. Дехто прибув із наміром скуштувати та повезти з собою додому найсмачніший “національний сувенір” — справжнє українське сало...
На VIII Європейську конференцію прикордонних регіонів, що відбувалася в Луцьку, окремі представники Ради Європи їхали не лише для того, щоб ознайомитись із досвідом транскордонної співпраці. Дехто прибув із наміром скуштувати та повезти з собою додому найсмачніший “національний сувенір” — справжнє українське сало.
Олександр ПИРОЖИК
РОСІЯНИН ІЗ ГАЛИЧА Голова департаменту з міжнародних питань Калінінградської обласної державної адміністрації Віктор Романовський приїхав на конференцію разом із дружиною Ольгою. Вона — викладач суспільних дисциплін Калінінградського державного технічного університету, нібито офіційного відношення до прикордонної тематики й не має. Неофіційна мета її візиту з’ясувалася дещо згодом, коли гості навідались на вечерю до ресторану. Росіянам дуже припало до смаку українське сало, вони стали цікавитися, де його можна придбати. — У своїй роботі я спілкувався з представниками багатьох народів, — розповідає пан Романовський. — Коли знайомимося з елементами побутової культури, зокрема кухнею, ми дозволяємо собі вільніше розмовляти про їх особливості. Усім відомо, що українське сало — предмет жартів. Але це ще й справді чудова їжа. На калінінградських ринках можна знайти лише білоруське сало, воно не того смаку... Тож якщо у нас заводять розмови про справжнє сало, то мається на увазі українське. Наша донька Стефанія замовила нам досить несподіваний сувенір — привезти з собою справжнього сала... — А приїхали — з’ясувалося, що не так просто знайти тут готове до зберігання, просолене сало, — продовжує пані Ольга. — Пішла я на ринок — мені кажуть, що кожен українець сам собі солить... От ми за вечерею й почали ділитися сумнівами. Одна з офіціанток швидко зорієнтувалася — і нам принесли страви із сала. Спробували їх кілька — нам дуже сподобалося... Довелося заступнику голови обласної ради Володимиру Банаді взяти на себе роль помічника і консультанта, аби з Луцька гості поверталися додому з цим “національним сувеніром”. Тим більше, що в подальшій розмові з’ясувалося: пан Романовський — ще й “трішки українець”. — Народився я в місті Галич тодішньої Станіславської області, — каже Віктор Романовський. — То був 1951 рік, важкі й непевні часи. Досі пам’ятаю атмосферу, коли постійно говорили про бандерівців, процеси над ними... Запам’яталися також руїни Галицького замку... В Україні я прожив недовго, коли мені виповнилося 5 років, сім’я переїхала до Краснодарського краю. Але я завжди відчував себе трішечки українцем. Коли у школі, а потім в університеті вивчав історію і мова заходила про Галицько-Волинську державу, — завжди мав особливий сентимент до цього князівства...
ТРАНЗИТНІ КВАЗІ-ВІЗИ “Янтарний край”, як його називають самі калінінградці, — унікальний з багатьох міркувань. Після розпаду СРСР це — чи не єдиний у Європі прикордонний регіон, який не має внутрішніх кордонів зі своєю державою. Між Москвою і Калінінградом нині — території Білорусі та Литви. І якщо з Білоруссю діє угода про єдиний візовий режим, то зі вступом Литви в Євросоюз виникло чимало додаткових проблем. Усі питання, пов’язані з транспортом, перейшли у компетенцію Брюсселя. — Щоб уникнути транзитного візового проїзду, Москві та Брюсселю довелося вдатися до “ноу-хау”, — розповідає Віктор Романовський. — Для громадян Росії винайшли спрощену систему проїзду територією Литви, адаптовану до Шенгенських вимог. Це транзитні проїзні документи, які умовно можна назвати квазі-візою. Для їх отримання не потрібно звертатись у консульство, оформлення починається з моменту купівлі квитка у будь-якій залізничній касі Росії. Інформація про пасажира передається в Посольство Литви у Москві, там протягом доби приймається рішення, чи видавати цьому громадянину проїзний документ. А людина отримує його уже в поїзді... Для відвідувачів Калінінградщини такий механізм діє з липня 2003 року. Подібного у Європі більше немає. Загалом же край має, мабуть, найбагатший арсенал форм прикордонного співробітництва. До цього спонукає унікальне розташування регіону, що знаходиться на перетині важливих залізничних і автомагістралей, має власні морські і річкові порти. Калінінградщина є учасником 4-ох єврорегіонів, на території у 15,1 тисячі квадратного кілометра тут збудовано 26 міжнародних пунктів пропуску, з них 23 — діючі.
СУВЕНІРНИЙ КОМПЛЕКТ ПО-РОСІЙСЬКИ Так склалося, що після дитинства Віктор Романовський досі побував в Україні лише у 1985 році — приїжджав до Києва на захист кандидатської дисертації приятеля, з яким навчалися на філософському факультеті Ленінградського держуніверситету (Віктор Мойсеєвич, до речі, теж захистив дисертацію з філософії). У рідному Галичі Віктор Мойсеєвич не був уже півстоліття. Тож після Луцька вони з дружиною вирішили не від’їжджати відразу в Росію, а здійснити екскурсію у Галич, Львів, Тернопіль... — І скільки “сувенірного” сала думаєте взяти? — запитав наостанок. — Ми приїхали власним авто, тож можемо узяти, скільки захочемо. Думаю, декілька десятків кіло... — Якісь іще сувеніри везете? — Рушники, вишиванки, писанки, луцькі солодощі, — відповідає пані Ольга. — Щось візьмемо на пам’ять із інших міст. — Обов’язково купимо української горілки з перцем, — додає пан Віктор. — До сала...
