«Ми, мешканці будинку № 48, що по проспекту Волі в Луцьку, звертаємось до вас з великим проханням — допомогти нам і захистити від свавілля господаря піцерії “Сан-ремо”...
«Ми, мешканці будинку № 48, що по проспекту Волі в Луцьку, звертаємось до вас з великим проханням — допомогти нам і захистити від свавілля господаря піцерії “Сан-ремо”.
Піцерія розташована в підвальному приміщенні. У двох квартирах на першому поверсі розміщені склади. В двір постійно по 5—10 разів в день підвозять великими фургонами товар. Протягом доби по 20—30 разів курсують машини, які розвозять піцу замовникам. Під вікнами зробили стоянку і мийку машин цілодобово. Нищаться дерева, розбили дорогу в дворі, нам немає де повісити білизну. На наше прохання господар не реагує. Не реагує він ні на приписи санстанції, ні на вказівки ДАІ та міської ради про те, щоб рух транспорту, який обслуговує піцерію, припинили”.
Олександр НАГОРНИЙ
Усі ми потерпаємо від нашестя автомобілів, звукової потужної какофонії і матюків, засміченості у дворах і парках... Хто з нас не втікав на тротуарі (про дорогу вже помовчимо!) від “крутої тачки”, не міг заснути від гуркоту двигуна під вікном, ввімкнутого на повну потужність телевізора у сусідів чи п’яних вигуків. і мають рацію мешканці будинку: ніхто не перевіряє, як виконуються рішення міськради, інших контролюючих органів. Ось що, зокрема, було зазначено у відповіді керівника міськсанепідемстанції мешканцеві цього будинку Г. І. Любежаніній “цитуємо”: “Власнику піцерії “Сан-ремо” дано припис — у місячний термін обладнати під’їзд до піцерії з проспекту Волі і припинити рух транспорту, який обслуговує піцерію, двором вашого будинку”. Цей місячний термін було дано у вересні, тільки не нинішнього року, а минулого. У торішній відповіді з Луцької міської ради на колективний лист повідомлялося: “Письмово попереджено Горбач Л. І., що вона зобов’язана обмежити проїзд по території двору житлового будинку № 48 транспорту, який обслуговує даний заклад, узгодити з ДАІ та архітектурою інший під’їзд автомобілями. Дана ситуація взята на контроль міським відділом УМВС України”. Ну, а тепер послухаємо, що розповідають мешканці будинку Євгенія Сирцева, Надія Зубарєва, Катерина Марценюк, Галина Качинська, Оксана Кучінко та інші, з якими відбулася розмова. Усі вони в один голос твердять, що автомобілі, які розвозять піцу, а також ті, на котрих під’їжджають знатні клієнти, продовжують снувати біля під’їздів будинку. Особливо їх дивують і обурюють високі вантажні трейлери, котрі ламають гілля дерев, і з яких біля першого під’їзду, де знаходяться склади, виставляють хіба що кілька ящиків пива чи води. Жінки розповідають, що любителі пива, котрі засідають на майданчику за столиками, далеко не завжди спускаються в підвальне приміщення, де знаходиться туалет. Зрозуміло, що пенсіонерам (а тут в основному люди старшого віку) доводиться вислуховувати всі ті брутальні вислови, які засвоїла нинішня молодь, і бути свідками багато чого іншого. Власник піцерії Ігор Горбач впевнений, що нарікання даремні: купили бар-“гадючник”, з якого утворили пристойний заклад харчування, а їздити мають право, бо так вказано в проектній документації. Ось так! Можна сказати, що мешканцям квартир хоч в одному пощастило — у них під боком не поселились меломани, оскільки нерідко в редакцію пишуть скарги люди, в яких нарікають на багатодецибальну музику в барах, кафе, ресторанах, яка звучить поряд допізна. Ну, а клієнти таких закладів, розігріті і розімлілі, до півночі перегукуються з своїми дамами біля авто. Як стверджують мешканці будинку, спочатку їх побажання господарі харчового закладу обіцяли врахувати, мовляв, все тут “окультуримо”. Нині люди порадили заглянути в під’їзд, де знаходяться ті склади та проживає власник піцерії. Картина, скажу відразу, неприваблива: стіни такі, наче їх методично обстрілювали з автоматів. Люди, які отримують в будинках таких “приймаків” (у вигляді галасливих офісів, барів тощо), повинні добряче подумати перед тим, як погоджуватися на таке сусідство. Бо гроші, які навіть можуть дати за підпис-дозвіл, швидко розійдуться, а бар — назавжди, і обіцянки “окультурити” територію, не створювати людям незручності швидко забуваються. Нерідко (особливо в райцентрах) здалеку видно, як багаті власники фірм чи магазинів, влаштованих в колишніх квартирах, навели блиск на своїй половині будинку, а на “чужій” стіни поблискують обваленою штукатуркою, наче латки на жебрацькій торбі. Недавно моя сусідка, в якої уже обвалюється штукатурка в квартирі від затікання дощової води через покрівлю, хотіла організувати ремонт загального даху. Ходоки звернулися за посильною допомогою до одного з керівників могутньої фірми “Континіум”, який обладнав квартиру на двох рівнях і, звісно, не на останньому поверсі. “А у вас що, тече на другому поверсі?— пожартував бізнесмен до сусідки. — У нас немає будівельної бригади”. Ну, зрозуміло, що кошти треба заощаджувати для Народної партії на парламентські вибори. Тоді й посипляться обіцянки — відремонтувати дахи, дороги, школи і т. д.
