Свого листа до редакції ветеран війни і праці лучанка Галина Білашук подала під заголовком “Неповага до людей”...
Олександр НАГОРНИЙ
Свого листа до редакції ветеран війни і праці лучанка Галина Білашук подала під заголовком “Неповага до людей”. Відразу скажемо, що проблема, з якою зіткнулася 77-річна жінка, не відрегульована державою, і працівники державної служби, зокрема нотаріату, є начебто заручниками системи. Зрозуміло, що це не знімає з них вини, коли йдеться про якісь етичні моменти.
Ось деякі витяги з листа Галини Микитівни: “Уже минув рік, як я поховала свого чоловіка і не можу переписати хату на себе. Я пішла до державного нотаріуса, написала заяву і заплатила 80 гривень. Я раніше проживала в с. Тупали Турійського району. Отже, мене послали в інвентарбюро в Луцьку, а потім — у Ковель. Там сказали приїхати через місяць. Хоча довелося чекати два місяці. Заплатила великі гроші і всі документи знову занесла до державного нотаріуса Ярослави Шкльоди. І ось вона каже, що треба їхати в Турійськ, аби поновити документи на приватизовану землю, з’ясувати, скільки грошей було в Ощадбанку в чоловіка і зняти копію із свідоцтва про одруження. А чому ж вона відразу не сказала, що робити? Причому люди займають чергу до луцьких нотаріусів з шостої години. Шокує людей, які стоять у черзі годинами, що тут немає туалету. Я знаю, як ще за радянських часів переписувала сестра на мене хату. Ми пішли в сільраду, заплатили копійки і все було гаразд. А тепер це чистісіньке ходіння по муках і до того ж викинула більше півтисячі гривень. Думала, що все, але ж знову треба їхати в Ковель, знову — в Турійськ”. Завідувачка першої Луцької нотаріальної контори Ярослава Шкльод вважає, що її вини в цих митарствах старої людини немає. І вона в свою чергу розповідає про свої муки: — Пригадую, що ця громадянка потрапила до мене із заявою о 12-ій годині дня. І це, скажу чесно, велике щастя, що вона була прийнята в ту пору. Я хочу чітко доповісти відвідувачам: для того, щоб лише прийняти заяву про спадщину, мені потрібно дуже багато часу. Я повинна перевірити, чи ніхто не звертався в Україні про прийняття спадщини, переглянути реєстр. Заяву слід надрукувати. Вона реєструється в п’яти книгах, вноситься в реєстр. Згодом фіксується ще в один реєстр для оподаткування. Якщо немає інших справ, то я можу максимально прийняти п’ять заяв від відвідувачів щодня. І тільки оформити дві—три справи про спадщину. Як не згадати листа: зайшов в сільраду та переписав хату... На Київському майдані в орендованому приміщенні (справді — без туалету) працює чотири державних нотаріуси, які займаються переоформленням документів на спадкоємців. У приміщенні на вулиці 8 Березня у другій нотаріальній конторі цим займається три спеціалісти, котрі ще мають інші навантаження. Відомо, що приватні нотаріуси, яких хоч греблю гати в місті, не наділені правом займатись спадщиною. Зрозуміло, що там, де черги, може бути неувага до людини (а це нерідко відвідувачі похилого віку), роздратування з обох сторін. Ярослава Шкльод каже, що протягом останніх років обсяг роботи зріс у декілька разів. Якщо врахувати, що нотаріуси теж можуть хворіти чи не виходити на роботу за інших обставин, то, зрозуміло, яка тут буває запарка і чому молодий спеціаліст Ярослава мріє про самостійну приватну роботу нотаріуса. Її пропозиція: хоча б ввели в штат помічника державного нотаріуса, котрий би займався технічною роботою. Звернення до начальника відділу нотаріату управління юстиції області Сергія Карасюка ще більше розчарувало, бо, виявляється, поки що ніяких змін не передбачається, а, отже, черги начебто узаконені. Побажання, щоб збільшили штати державних нотаріусів чи ввели помічників, нездійсненні, оскільки для цього треба виділяти по всій країні великі кошти. Найбільше дивує, що державні нотаріуси не рахуються державними службовцями, отже, не мають рангів, але отримують невелику чиновницьку зарплату. На фоні цих працівників, що утримуються державою, але орендують приміщення з милості міськради, приватні нотаріуси виглядають успішними бізнесменами. У них зовсім інші прибутки. Сергій Вікторович повідомив, що вже тривалий час у Верховній Раді лежить законопроект “Про єдиний нотаріат”, який може зняти багато проблем, зокрема, пропонується урівняти в правах усіх нотаріусів. Коли дійде до нього черга? А поки що турбота про людей, захист їхніх прав, які так декларуються народними депутатами (вони в чергах не стоять), виглядає саме так, як описує наша дописувачка Галина Білашук. Не можна утриматися, щоб не навести гіркі слова жінки-трудівниці: “Нам, молодим дівчатам, доводилося після війни вирівнювати поля від бомбових ям, окопів. І все це за трудодень, на який давали копійки. Як нам тяжко було будувати ту хату. Батько загинув на фронті, мама померла від тифу. Залишилось четверо сиріт, яких доглянула бабуся, батькова мама. І ось тепер за той труд треба викидати такі гроші, що просто жах. Та ще й нерідко стикатися з хамством”.
