Шістнадцятирічна Софійка Бухало прийшла у цей світ не такою, як усі, – у дівчинки від народження не було рук. Але доля щедро наділила Софійку жвавим характером, оптимізмом і добротою, що мимоволі дивуєшся, звідкіля у такої тендітної дівчинки стільки мудрості і сили волі
Коли в сім’ї священика народилася третя дитина, батьки пережили справжній шок, довідавшись, що їхня донька народилася без обох рук. Маму із новонародженою дитиною направили в Київ на обстеження. Медики пов’язували патологію дитини із впливом радіації, адже дівчинка народилася через три роки після Чорнобиля...
Вікторія ЛЕВЧУК
Шістнадцятирічна Софійка Бухало прийшла у цей світ не такою, як усі, – у дівчинки від народження не було рук. Але доля щедро наділила Софійку жвавим характером, оптимізмом і добротою, що мимоволі дивуєшся, звідкіля у такої тендітної дівчинки стільки мудрості і сили волі.
Коли в сім’ї священика народилася третя дитина, батьки пережили справжній шок, довідавшись, що їхня донька народилася без обох рук. Маму із новонародженою дитиною направили в Київ на обстеження. Медики пов’язували патологію дитини із впливом радіації, адже дівчинка народилася через три роки після Чорнобиля. Тим паче, що в материному і батьковому роду подібних вад не було. Софійці було шість років, коли її чекало нове випробовування – від раку померла її мама. Невдовзі батько дівчинки одружився вдруге, і у Софійки з’явилася нова мама Люда і двоє зведених братів. Нині сім’я мешкає в селі Тине на Сарненщині. Чотири роки тому в родині Бухало з’явився наймолодший член сім’ї – Андрійко, з яким Софійка проводить весь вільний час. Дівчинка без рук запросто може перевдягти братика, прибрати після нього і навіть носити його. На моїх очах Андрійко обхоплює шию сестрички руками і вона так його носить. Потім Софійка ногою спритно витирає братику носик і ласкаво гладить світловолосий чубчик. – Коли я прийшла в сім’ю, весь час намагалася в усьому допомагати Софійці, – пригадує Людмила Богданівна, – я її розчісувала, годувала, допомагала вдягатися. Але після народження Андрійка я цілий місяць провела у лікарні. За цей час Соня стала зовсім самостійною, адже вона залишилася у домі із трьома чоловіками. А вона вже була дівчинка немаленька, соромилась просити їх допомогти помитися чи в туалет сходити. Так що довелося їй самій всьому навчитися. А тепер вона вміє все, от тільки “блискавку” на одязі не завжди вдається застебнути зубами і зимове взуття важко взути – адже в чоботи не застрибнеш, як у тапочки. Через те, що ноги дівчинки виконують непритаманну їм роботу, ступні стали широкими і тяжко підібрати взуття. – Доводиться купувати взуття на розмір більше, – говорить мама, – та і в дитинстві була така ж проблема. Хоча і був у Рівному спецкомбінат, який виготовляв взуття для інвалідів, Софійку не завжди влаштовував фасон запропонованого взуття. Нині Софійка навчається у звичайній школі, навіть на фізкультуру ходить з усіма. От лише письмові завдання робить вдома, вчителі приходять до неї. Цікаво, що пише дівчинка правою ногою, а все інше робить лівою. Софійка з гордістю демонструє свій акуратно заповнений щоденник, в якому зовсім немає поганих оцінок. Деякі графи щоденника старанно заповнені фломастером. – Хто тобі щоденник заповнює, – запитую. – Я сама, – із гордістю відповідає дівчинка і демонструє свої навички письма, спритно обхопивши пальцями ноги авторучку. – Диктант я пишу за 30-40 хвилин, а на твір часу йде значно більше. Тоді нога дуже втомлюється, – зізнається Софійка. Варто сказати, що дівчинка ще знаходить час на спів у церковному хорі. Коли Софійка була меншою, то пробувала ходити з протезами. Але ні імпортні, ні вітчизняні не замінили дівчинці рук. – Протези дуже заважали мені, – пригадує Софійка, – по-перше, вони мені здавлювали грудну клітку, по-друге, вони заважали мені щось робити ногами. Бувало я нахилюся, а вони, мов камені, падають додолу. – Наскільки мені відомо, нині в Україні живе дві дівчинки без рук, – говорить Людмила Богданівна. – Коли ми їздили в інститут протезування, Соня познайомилася із жінкою, в якої теж немає рук. Ця жінка повністю сама себе обслуговувала і навіть працювала на швейній фабриці. Спостерігаючи за тим, як вона сама чіпляє штори, готує їжу, Софійка загорілась бажанням навчитись якомога більше всьому. Вона тепер у мене найперша помічниця — і поприбирає в домі, і Андрійка глядить, і їсти готує. – Я не відчуваю себе нещасною, – зізнається Софійка, – в мене ніколи не було рук, тому мені не приходиться жаліти за ними. А ногами я можу робити все. – Соні зараз необхідне спеціалізоване лікування, – говорить мама, – адже через те, що вона все робить ногами, у неї почав викривлятися хребет. Я переживаю, щоб у неї не було на спині горба. Для того, щоб запобігти цьому, потрібно провести дороге лікування. Ми читали в газеті, що у дівчинки, яка теж народилася без рук, були такі ж проблеми із хребтом. Але знайшовся спонсор, який оплатив її лікування. Можливо, хтось зверне увагу і на нашу дитину і порадить куди можна звернутися з нашою проблемою.
