Олександр Романюк, з Іриною Завгородньою із Рожищенського району із якою він грав у парі, та братом Максимом, який його супроводжував на змагання.
Бронзова нагорода на вагу золота
Олександр Романюк із села Сошичне Камінь-Каширського району після важкої травми пройшов разом із своєю коханою жорстоку школу виживання і не здався духом. Недавно він взяв участь у відкритому фізкультурно-оздоровчому фестивалі серед осіб з інвалідністю «Ніколи не здавайся», що проходив у селі Соловичі Турійського району
Завжди приємно дізнатися щось новеньке із життя своїх героїв (про Олександра і його дружину Катю газета «Волинь» розповідала торік в публікації «Наречений у візку. Бо Саша + Катя = Любов!»). Тож коли натрапила у ЗМІ на повідомлення, в якому фігурувало прізвище Олександра Романюка, то відразу ж набрала номер його телефону. Хотілося і привітати з бронзовою нагородою на фестивалі, і дізнатися, що нового у житті незвичайної подружньої пари, яка проявила неабияку мужність, аби Сашко після травми не впав у депресію, і зараз не втрачає надії, що чоловік зробить колись перші повноцінні кроки без допоміжних засобів. Як говорила Катя: «Я вірю в це, і готова чекати скільки треба». У телефонній розмові Олександр розповів, що цього разу на фестиваль, де він змагався у грі боча, його супроводжував двоюрідний брат Максим.
Наречений у візку. Бо Саша + Катя = Любов!
— А Катя?
На моє запитання чоловік сказав:
— А Катя зараз у Польщі...
На заробітки жінка поїхала. І це вже не вперше, бо на те, щоб Олександра лікувати, піднімати на ноги, потрібні кошти. Та й навіть на змагання поїхати, то треба всі витрати покрити за свій рахунок. А відмовитися від них молодий чоловік теж не може і не хоче, бо це частина його життя, спілкування з такими ж людьми, як і він, можливість випробувати себе.
