Наш земляк-веломандрівник Богдан Ліпич із Камінь-Каширщини вже добрався до Берліна

«Якби навігатор Google Maps був живою людиною - я б його вбив. Протестував і зрозумів, наскільки це недосконала розробка. Принаймні, для велосипедистів. Без інтернету його карти можуть працювати тільки для автомобілів. Навіть коли в налаштуваннях обираєш опцію "Уникати автомагістралі/ платні дороги/ пороми" - дідусь Гугл вас всеодно виведе на автомагістраль, де рух велосипедом заборонений. Та й з інтернетом на велокарті ситуація аналогічна.

Додаток Google Maps - це жах для велосипедиста. Потрібно шукати альтернативу.

Коли іншого шляху немає - їду, як показує навігатор. Наприклад, перед Познанем я проїхав 23 км по автомагістралі. Дякувати Богу, все обійшлося без проблем.

Та це далеко не останні знущання Гугла наді мною, яких доводилось витерпіти. Одного разу він привів мене... на цвинтар. Уявіть собі картину: проходить похоронна процесія, тиша, люди моляться і тут я, герой, проїжджаю повз на своєму велосипеді. Словом, додаток Google Maps - це жах для велосипедиста. Потрібно шукати альтернативу».

Як в дорозі приготувати салат з капусти, коли немає посуду? Дуже просто: подрібнюєте капусту у целофановий пакетик, додаєте ковбасу, спеції, майонез, розмішуєте і маєте щастя.

«Зупинився на ночівлю у селі Powodów Trzeci (Поводув Тшечі) в Лодзькому воєводстві. Розрядився павербанк, звернувся за допомогою до місцевих жителів.

Так і познайомився з одним привітним поляком. Представився він як пан Томек, похвалив мене за знання польської мови, підзарядив мій павербанк та ще й подарував військовий набір для розпалювання вогнища та приготування їжі.

Тепер заварити собі чай можна і без дров. Дякую тобі, Tomasz Bień!»

«Як в дорозі приготувати салат з капусти, коли немає посуду? Дуже просто: подрібнюєте капусту у целофановий пакетик, додаєте ковбасу, спеції, майонез, розмішуєте і маєте щастя. В таких умовах доводиться інколи готувати.

Зупинився в лісі, при дорозі. Ще у Стшалках приготував в дорогу вермішель. Знаєте, чому макарони червоні?! Там спеції зі столового буряка. Смакує. Іноді додаю кетчуп. Також маю 2 пакетики приготовленої гречки».

«Дорога до Познаня була найтяжчою за весь час подорожі. Я побачив, де в країні найгірший стан доріг. Це просто катастрофа: виявляється не скрізь у Польщі ідеальні шляхи. Ніколи не перетинайте на велосипеді село Bukowe (Букове) у Великопольському воєводстві: я вже чекав, коли нарешті закінчиться місцева траса - гіршої дороги і в Україні не зустрічав.

Мій велосипед потерпав... Я помітив, що в шині заднього колеса бракує повітря. Довелось зупинитися, бортувати колесо. Пошкодження помітив відразу: на шинному клапані. Наклеїв латку, вперше застосував свій набір інструментів в повній мірі.

Через деякий час довелося зупинитися знову. Одна латка не допомогла, прикріпив ще 2 та затягнув клапан резинками. Зрозумів, що без нової шини мені не обійтися, проте на шляху до Познаня натрапив лише на один магазин велотоварів, де не знайшлося шини на мій 29 розмір колеса. Головне, аби дотягнути до Познаня».

«Поляки зовсім не доглядають за своїми ріками. Більшість із них замулені, порослі очеретом, перетворилися на мілкі канави та невдовзі зникнуть назавжди. Це один із випадків, коли полякам варто повчитися в українців цінувати свої водні ресурси. А особливо природні. У нас, що не водойма - то для риболовлі, чи відпочинку. А в Польщі на ставах, зазвичай, стоять вказівники, мовляв, купатися заборонено.

Говорять, що Польща почала розвиватись після проведення в країні реформи децентралізації. Це коли декілька населених пунктів об'єднуються в одну громаду. Це як у нашому районі декілька сіл об'єдналися із центром в Гуті-Боровенській.
Таких громад тут тисячі, у Польщі їх називають "ґміни". Та якою б розвиненою країна не була - знайти тут звичайний магазин доволі складно. Зазвичай лише один на 4-5 сіл. З цим в Україні набагато краще. Наприклад, в одному лише селі Черче Камінь-Каширського 8 магазинів.

Щодо храмів - у Польщі з цим теж не густо. Але вони височезні, іноді нагадують замки.
І як тут знову не згадати село #Черче, у якому 3 храми. Коли розповідаю про це полякам - вони дивуються.

А які тут села маленькі бувають. Що й навіть вулиць нема, просто село і нумерацію будинку. А будинки, зазвичай, розкидані за старою хутірською системою».

І останній запис сповіщає, що Богдан Ліпич у Берліні.