ДРУЗІ ЛІСУ ТА ЙОГО ВОРОГИ

Незабаром минає тридцять років від дня створення Любешівського міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

До нього ввійшли ліси, які колись належали двадцяти колгоспам і двом радгоспам. Тепер воно складається з шести лісництв: Березичівського, Бихівського, Гірківського, Любешівського, Люб’язівського та Залізницького. Його майже незмінний директор Віктор Симонович. Саме з ним пов’язані всі нинішні успіхи лісогосподарського підприємства

Володимир КАЛИТЕНКО

Ліси, які тоді відійшли від колгоспів і радгоспів до Любешівського лісогосподарського підприємства, були занедбані, недоглянуті, вирубували їх, хто хотів, нищили пожежі. Віктор Симонович до роботи залучав лише тих, хто по-справжньому любить природу, а, отже, і ліс. У кожному лісництві були створені розсадники. З цього й почалося вирощування нових лісів. Майже за три десятиліття їх висаджено на площі понад 2400 гектарів.
Нині кожне з шести лісництв має свій розсадник. У них висаджується насіння цінних порід сосни, ялини, дуба, берези. Для цього щороку заготовляється необхідна кількість насіння. Є в розсадниках також туя, самшит, сріблясті ялини. Ці деревця охоче купують різні організації, аби посадити їх біля своїх контор, офісів.
— Вирощувати ліс зараз є де,— говорить Віктор Симонович. — Багато земель, на яких раніш росли сільськогосподарські культури, нині облогують. А ще створюємо лісопосадки на берегах річок, озер, понад дорогами.
Ліси у Любешівському лісогосподарстві бережуть. Щороку їх тут висаджують на площі 130—150 гектарів, а вирубують на 30—40 гектарах. Половину зрубаної деревини переробляють у своїх цехах. З часом планують переробляти більше, для цього закуповують високопродуктивну техніку. Зокрема, вже придбали імпортну лінію по виготовленню заготовок для європіддонів, швидкісні стрічкові пилорами для деревообробних цехів. Все це в майбутньому, як кажуть, окупиться сторицею. Хоча вже й зараз перероблену в цехах деревину охоче купують Польща, Німеччина, Італія, Бельгія, Голландія.
У господарстві продуктивно використовують не лише деревину, а й інші дари лісу, зокрема, ягоди, гриби, щавель. У врожайні роки тут заготовляють близько 100 тонн білих грибів, лисичок, опеньок, груздів, 160 тонн чорниць, журавлини, горобини чорноплідної, 400 тонн березового соку, 800—1000 кілограмів меду, адже є своя пасіка. Все це переробляється в консервних цехах і йде на продаж. Особливо охоче купують березовий сік, приправлений м’ятою, поляки.
Любешівське лісове господарство донедавна виготовляло два десятки різноманітної продукції. Тепер додався ще один вид — очерет. У річках та озерах його вистачає. Треба тільки вчасно заготувати та відповідно обробити. Нині стало модно накривати ним невеликі будиночки й надавати таким чином їм екзотичного вигляду. А ще з очерету споруджують у закордонних аеропортах товсті загорожі, які відділяють приміщення для пасажирів від злітної смуги. Виявляється, що така загорожа значно поглинає гуркіт авіамоторів при злеті та посадці літака.
З року в рік лісогосподарське підприємство збільшує реалізацію своєї продукції. Якщо торік її було реалізовано на суму один мільйон 928 тисяч гривень, то за дев’ять місяців нинішнього року ця сума уже досягла одного мільйона 906 тисяч. Порівняно з відповідним періодом минулого року на 39 відсотків зросла й середньомісячна зарплата працівників. Та й виплачується вона вчасно, без затримок.
Турбота про людей, мабуть, і є тим магнітом, який притягає їх на це підприємство, заохочує сумлінно трудитися, тому воно щороку поповнюється новими працівниками. Саме за це директор отримав дві Почесні грамоти за перемогу у Всеукраїнському конкурсі на звання “Кращий роботодавець року”.
— Зараз на лісогосподарському підприємстві трудиться сто вісімдесят чоловік. Дирекція турбується і про їх відпочинок та й взагалі про відпочинок населення району. Для цього створено сім рекреаційних пунктів. Один із них під загадковою назвою “Біля каменя” в Любешівському лісництві розташований біля дороги. Займає порівняно невелику площу, але є де відпочити. Навколо берізки. В кількох місцях вкопані лавочки, біля них замість столів велетенські гладенькі камені, привезені, як пояснив головний лісничий Володимир Ковальчук, з Білорусі. Ось чому й назва рекреаційного пункту “Біля каменя”. Якщо треба розкласти вогнище, аби приготувати шашлики, поряд нарубані дрова. Тут же й криниця з чистою та прохолодною водою. На випадок дощу є кілька навісів, де можна сховатися.
І проблем у лісогосподарському підприємстві також вистачає. Необхідно знайти гроші для придбання нової техніки, розширення виробництва та збільшення випуску продукції, закупівлі холодильного обладнання для замороження грибів і ягід, переходу на євротару. Заплановано збудувати сховище для зберігання яблук та інших фруктів.
Доводиться вирішувати й ще одну нелегку проблему — як боротися з крадіями лісу. Підприємство мусить тримати п’ятдесят охоронців. Сучасні крадії нерідко використовують мобільні телефони. Один із них ховається десь неподалік будинку лісничого, слідкує, чим той займається, й передає своїм спільникам, котрі бродять по лісі, як діяти. Були випадки, коли лісник зупиняв підводу на дорозі неподалік лісу, завантажену щойно зрізаними соснами, березами, молодими дубками.
— Де взяв деревину?— запитував лісник.
— Тільки-но купив на дорозі у якогось чоловіка,— пояснював браконьєр.
— Як його прізвище, де живе?
— Не знаю...
Зрозуміло, що все це вигадка крадія. Якщо такого привести у міліцію, ніхто ним займатися не буде, бо то надто марудна справа. Ось і везуть нерідко крадену деревину на пилорами такі хитруни. А власних пилорам у районі близько сімдесяти. І всі працюють. Треба б правоохоронним органам детально розібратися, хто і звідки їм доставляє деревину.
Той, хто сьогодні садить і охороняє ліс, працює на майбутні покоління. Скажімо, висаджена з розсадника сосна, досягне свого зрілого віку лише через вісімдесят літ. Людини, котра дала дереву життя, уже не буде, але вона залишить по собі добру пам’ять, а ще зелений вінок лісів, яким прикрасила землю...