На озерах, що знаходяться на території Озерянської сільської ради, я була і шість років тому. Тоді про оренду водойм (їх тут аж дванадцять) ще не було мови...
Катерина ЗУБЧУК
На озерах, що знаходяться на території Озерянської сільської ради, я була і шість років тому. Тоді про оренду водойм (їх тут аж дванадцять) ще не було мови. Отож цікавилась, як поєднується життя та господарювання селян із статусом загальнозоологічного заказника “Озерянське”. Пригадується зустріч з місцевим мешканцем на березі озера Озерянське — шістнадцятигектарної водойми, що хлюпочеться неподалік від сільської вулиці.
— А рибу ви ловите? — Аякже... Як жити біля озера і не рибалити? І зараз вісім-десять моїх вудок стоїть. — А сітку закидаєте? На таке провокаційне запитання чоловік сказав: — Якщо сіткою ловити, то вже з вудкою не буде чого ходити до озера. Озерянське озеро було надано в оренду колишньому голові колгоспу Віктору Кутюку і фермеру ВК “Обрій” Григорію Максіюку. Звичайно ж, це робилося з думкою, що господарі наведуть на озері лад, що в селі біля такої чудової водойми можна буде купити рибу тим, хто сам не захоплюється рибальством. А про те, як воно сталось в дійсності, свідчить категорично сказане головою Озерянської сільської ради Ярославом Гаврилевським: — Скоро термін оренди закінчується. І ніхто вже договору не поновить. Я думаю, що це буде залежати від депутатів сільської ради. А депутати якраз хочуть передати озеро комунальній службі сільської ради. Комунальна служба має трохи грошей — ми зможемо кожен рік запускати малька, а за вилов риби брати якусь платню, щоб мати кошти на впорядкування озера, його охорону від браконьєрів. А то ми віддали озеро в оренду за 450 гривень у рік. І тут хто хоче і коли хоче рибалить. Не вудочкою, а сітками, як і самі орендарі, які так і не навели порядку на озері. А обіцянки ж були. Це якраз той випадок, коли сільська рада не зв’язала, як кажуть, собі руки, надавши озеро в довгострокову оренду. І тепер зможе безпроблемно повернути водойму у своє підпорядкування. На жаль, ще не всі орендарі — сумлінні господарі. Є серед них і такі, що беруть водойму в оренду тільки заради своєї сьогоденної вигоди. Візьмуть з озера все, що можна, і залишать його спустошеним. То, може, є резон в тому, щоб на водоймах в межах населених пунктів господарювали все-таки сільські ради? Озера на території Озерянської сільської ради — особливі. Всі вони — карстового походження. Знаходяться одне від одного на відстані 300—400 метрів напряму. Деякі з них, як, наприклад, Панське або Микиштет-1, як його офіційно називають, стоять в оточенні очерету, навіть підходів до води нема. Водне плесо — округлої форми, немов циркулем накреслене. Тут ми мали змогу побачити, як дехто дуже швидко стає власником, ще нічого не зробивши. В цьому році обласна рада прийняла рішення про надання озера Микиштет-1 в оренду Сергієві Ніколайчуку. І з’явилась ось така таблиця: “Водний об’єкт в оренді. Розпорядження районної державної адміністрації Волинської області. Вилов риби заборонено”. Якраз в цьому застереженні екологічний інспектор Василь Горщар бачить порушення. Навіть після того, як буде укладено договір про оренду, в цьому договорі має бути передбачено, що дозволяється спортивна ловля. В усякому разі, якщо озеро надається в оренду з урахуванням інтересів місцевих людей, то такий пункт має бути. Побували ми і на озері Микиштет-2 (друга назва — Зощине). Орендарі його, як висловився сільський голова, люди, які, беручи в оренду водойму, сказали: “Будемо берегти природу”. Й слова дотримали. — Ось таким людям варто давати водойми в оренду, — каже сільський голова Ярослав Гаврилевський. — Сюди навідується час від часу найнята орендарями людина з села, прибирає. Орендарі зробили підхід до озера. Ось бачите — невеличка альтанка, щоб сховатись від дощу, льошок для продуктів, щоб не зіпсувались в жарку погоду. Ніхто нічого не городив, не вішав таблиці “Приватна власність”. Знаючи, що співорендарем озера Микиштет-2 є журналіст Володимир Данилюк (його прізвище я прочитала на вивісці, де зазначено, що озеро орендується з 2002 року), як кажуть, полегшено зітхнула після такого відгуку. Хоч екологічний інспектор все-таки зауважив: так, озеро зариблене ( є акт про це) і знаходиться під охороною держрибінспекції та орендарів, але застереження “Вилов риби заборонено” неправомірне. Кожен громадянин має право на любительську риболовлю. Це повинно бути обумовлене в договорі про оренду. Але це такі собі — “дрібненькі квіточки”, а “ягідки” ми побачили на озері Болотному. Лише в серпні цього року обласна рада прийняла рішення про надання цієї водойми в оренду. Ще нема договору про оренду з місцевою владою. Зате зустрічає грізна таблиця: “Вхід заборонено — приватна власність”. А хазяює тут уже років три Андрій Мойсеєнко, який, як з’ясувалося при зустрічі, очолює кінноспортивний клуб “Західна зірка” у Луцьку. Господарство — качина ферма. Сьогодні качок тут небагато — 200 штук. А три роки тому, за словами місцевих людей, було дев’ять тисяч, за інформацією самого господаря — п’ять тисяч. З’явився цей кількатисячний виводок на озері несподівано — майже, як секретний десант. Як послухаєш пана Андрія, то задум був привабливий: планувалось організувати “зелений туризм”, завезти сюди коней і влаштовувати кінні прогулянки для людей — екскурсії по лісу, до озер. І, звичайно ж, організовувати полювання на диких (а швидше напівдиких) качок, яких взялись тут розводити. На перспективу планувалось залучити сюди й іноземних туристів. — На жаль, з цього нічого не вийшло, — каже Андрій Мойсеєнко. — Майже дві з половиною тисячі качок розлетілись по довколишніх озерах, по селах. Тепер завдяки нам Турійський район “нашпигований” дичиною. Будемо все “згортати”, якщо це нікому не потрібно. І я могла б навіть поспівчувати підприємливій молодій людині, яка зайшла в таку “безвихідь”, коли б не знала іншої сторони, “качиного” бізнесу. Як вже було сказано, качина ферма з’явилась на Болотному озері неждано-негадано — ніби чоловік у свій садочок випустив пташиний виводок. Ходили чутки, що до цього незвичайного хазяйства причетні “великі столичні люди”. Тому до нього непросто було підступитися екологічній службі: екологи штрафували, господар справно ці штрафи сплачував. Але, по суті, так нічого і не робив для узаконення своєї діяльності — насамперед з точки зору впливу на навколишнє середовище. Для такого господарювання на озері треба мати висновок наукової експертизи: багато хто схиляється до думки, що пташина ферма може погубити озеро, адже органіка “з’їдає” кисень, і водойма з часом перетвориться на стічну яму. Крім того, потрібно мати проект відведення земельної ділянки. А ходити по інстанціях, як випливає зі слів пана Андрія, йому не дуже хочеться. — Я був у районному земельному відділі, — говорить він. — Запитував, що мені далі робити, аби “закрити тему”. Сказали: “Напиши заяву і чекай. Ми зателефонуємо”. Ось і чекаю. Знаю, що за проект треба заплатити тисяч три — мене це не лякає. Я заплачу, аби зробили так, щоб мене не мучили і не смикали. Не виключаємо, що тяганина з оформленням документів у нас є. Але і з боку пана Андрія не видно особливого прагнення узаконити своє господарство. До речі, приміщення для качок збудоване у водозахисній смузі. Хоч воно й не капітальне, а тимчасове, як наголошує господар, його потрібно звідси прибрати. І Андрій Мойсеєнко нібито готовий це зробити. Мовляв, скільки діла: домовлюсь про ділянку землі в оренду (біля озера — людські паї) і поставлю там сарай. Тільки від таких намірів чи обіцянок пора переходити до їх виконання. А не сподіватись, що, може, якраз вдасться все владнати через “доброго дядю”.
