СІМЕЙНА КАПЛИЧКА БОЖОГО ПРОВИДІННЯ

ПОБУДУВАТИ ЇЇ 58-РІЧНОГО АНТОНА ШИНКАРУКА З СЕЛА ПАВЛІВКА ІВАНИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ СПОНУКАЛИ ХВОРОБА І... ГОЛОС БОЖИЙ.

Алла ЛІСОВА

Трапилось це більш як два роки тому. Спекотного липневого дня Антон Петрович опинився на лікарняному ліжку. До інсульту додалось сильне загострення виразки шлунка. У результаті значної кровотечі було втрачено багато крові. Районні медики робили все, що в їхніх силах, але незворотні процеси в організмі вершили свою чорну справу. Катастрофічно почав падати тиск, аж до позначки 60 на 50. Однак слабість і важкість тіла не затьмарили свідомість, яка фіксувала надзвичайну, якусь неприродну, білизну лікарняної палати, тривожні погляди і притишену розмову лікарів. За його життя боролись два дні... А третього ледь встиг хворий розплющити очі, як незнайомий голос невідомо звідки до нього промовив: “Ти будеш жити і побудуєш капличку”. Враз кімната реанімації ніби просвітліла, мовби невидима рука забрала частину хвороби з його єства.
- Дух Божий “заговорив” до мене і наступного дня, - з неприхованим хвилюванням згадує це справжнє диво Антон Петрович, - наказавши молитись і відтворивши картинку, де і яка саме має стояти капличка...
Антон Шинкарук у лікарні ще провів десять днів, після яких вже міг стати на ноги. Про те, що з ним трапилось, розповів членам своєї родини, які твердо вирішили: будуватимуть капличку. Стосовно вибору місця сумніву не було – на обійсті дочки Валентини, яка з сім’єю десять років тому придбала недобудований будинок.
- Ви знаєте, - каже вона, - попервах я взагалі не хотіла купувати ту хату, де треба було практично починати робити все з нуля. І лиш коли в голові промайнула думка про те, що тут підходяще місце під капличку, погодилась з чоловіком і батьками. А капличками захоплювалась ще з дитинства, часто буваючи на Львівщині, у Городоцькому районі, де їх багато, звідки родом мама.
Опісля все забулось, “закрутили” рутинні справи: робота, сім’я, діти... А після батькової хвороби і справжнього Божого знаку, зазначила Валентина, до ідеї повернулись конкретно.
- Моїми ліками стали штукатурка, пісок, цемент... З кожною покладеною цеглиною я ставав здоровішим. У мене ніби хтось вдихав здоров’я, - каже Антон Петрович.
За досить нетривалий час – трохи більше двох місяців – при дорозі виростала невеличка будова. З ранку до вечора на ній трудився Антон Петрович. Суттєву допомогу, зокрема, у виготовленні столярки, надавав односельчанин, колишній колега по роботі Володимир Улянович Бобрик. До речі, Шинкаруки – обоє педагоги, він директорував у Завидівській школі І-ІІ ступенів, Ольга Карпівна вчителювала у Павлівці. Їхня дочка Валентина викладає трудове навчання у рідному селі.
- Підсобляли родичі, друзі, яких у мене чимало, - каже Антон Петрович, - як у Павлівці, так і в сусідній області, у селі Перитоки. Так, 82-річний дідусь виготовив купол, за що не взяв жодної копійки. Доводилось купувати лише матеріали.
Усі затрати на будівництво – а вони потягнули не на одну тисячу - взяла на себе уся їхня велика родина. Вагому частку внесли сім’ї п’яти сестер Ольги Карпівни. Незважаючи на те, що поряд біля будинку Левчуків – сім’ї дочки – стоять риштовання, вважали за важливіше спершу зробити капличку.
- Ми надзвичайно раді і вдячні Шинкарукам за те, що вони зробили таку потрібну справу для усієї громади, звівши красиву святиню для села. Тепер ми матимемо куди ходити молитись, - говорить член церковної громади УПЦ Київського патріархату Ольга Дрозд. – Особливо гарно тут ввечері, де скульптура Божої Матері у сяйві ніби промовляє до кожного...
На торжество офіційного відкриття каплички, яке співпало з храмовим празником у день Святого архістратига Михаїла, прибули священики з сусідніх церков на чолі з благочинним Іваничівського району Ярославом Мельничуком. Після служби Божої капличку освятив її настоятель отець Миколай Коноваленко, дякував усім, хто прибув розділити радісну подію для села.
... Якщо ви їхатимете по трасі Нововолинськ—Горохів, у Павлівці вашу увагу обов’язково приверне срібний купол маленької святині. Згадайте, що вона повернула до життя людину.