Завітав якось до редакції “Волині” наш шанувальник і дописувач, мешканець міста Рожище Ананій Ткачук. Мова зайшла про українське село, яке сьогодні ледве животіє. Пан Ананій, який дуже вболіває за його долю, показав листа, якого написав ще на початку року і адресував голові Верховної Ради Володимиру Литвину та тоді ще народному депутату, а згодом, як і передбачав Ананій Ткачук, прем’єр-міністру Юлії Тимошенко. “Наш геній-пророк Тарас Шевченко залишив по собі не один заповіт, - пише пан Ананій. – Крім основного (“Як умру, то поховайте...”), заповітними стали також “Учітеся, брати мої”, “Село! І серце одпочине...” Чим частіше згадую заповіт Тараса про писанку-село, тим більше переконуюсь, що він зовсім не виконується. Та і як він міг виконуватись, коли на Вкраїні майже кожне покоління переживало жорстокі війни та страшні розрухи з голодоморами. Але тепер ми маємо всі можливості, щоб перетворити наше село на справжню писанку. Відомо, що найкраща писанка – гуцульська. Глибоко переконаний, що найкрасивіші села – на Закарпатті. Так вже історично склалось, що європейська цивілізація найбільше торкнулася закарпатського села, де садиби – то квітники з виноградниками. Мені часто доводилось зустрічати будівельників-закарпатців на східній Україні і навіть далеко в Росії, бо Закарпаття завжди страждало від безробіття. Сьогодні не треба гаяти часу, допоки українець мріє про гарну власну хату. Пропоную уряду розробити детальну програму на десять років під назвою “Писанка-село”. Суть програми – організувати майстрів із Закарпаття для будівництва у кожному українському селі двох-трьох типових будинків (різного планування і вартості) як зразкових. Не потрібно їхати на заробітки в Європу. Треба розбудовувати рідну Україну”. Через певний час Ананій Ткачук отримав дві відповіді, які різнились між собою суттю і стилем. Перший лист надійшов із Міністерства аграрної політики. Пану Ананію детально розповіли, що ще у серпні 2004 року Кабмін схвалив Концепцію загальнодержавної програми соціального розвитку села на період аж до 2011 року, яка передбачає ряд заходів, у тому числі і “збільшення обсягів державної підтримки сільського житлового будівництва”. Та, видно, не надто ефективно реалізовується ця Програма, якщо люди про неї не відають. А ось лист Юлії Тимошенко зворушив пана Ананія до глибини душі — перш за все через те, що був написаний не сухою канцелярською мовою, заради відписки, а щиро і сердечно, так, наче Юлія Володимирівна сприйняла поради Ананія Ткачука до глибини душі. “Дякую за Вашого листа. Я з цікавістю прочитала в ньому про ідею започаткувати програму відродження села і будівництва виразних в архітектурному сенсі будинків... У Програмі дій на найближчу перспективу, яка була представлена нашим Президентом В.А.Ющенком, серед найпріоритетніших стоїть розділ про сприяння розвитку українського села. У Програмі йдеться про створення належних умов для відродження села, аби мешканці сіл мали змогу працювати, отримувати всі належні соціальні послуги і мати достойні доходи від своєї праці. Ми розпочинаємо втілювати в життя цю програму і я впевнена, що вже найближчим часом зміни на краще прийдуть у село. Відповідно зміняться і підходи до архітектурного стилю сільських будівель і тоді напрацьований досвід, а також нові ідеї у цій галузі можуть стати при нагоді.” Час вносить свої корективи. За досить короткий проміжок часу Юлія Тимошенко встигла посидіти у прем’єрському кріслі і залишити його. Та хочеться вірити, що вона не була голослівною, що Програма, про яку йшлося у листі, буде втілена в життя, що наступний рік таки буде роком Села, а не роковинами по ньому.
