Йде до людей з вантажем у сумці та добром у серці.
Легкою професію листоноші не назвеш
Світлана Любчук два роки тому із продавчині перекваліфікувалася в листоношу. Відтоді живе тим, що тричі на тиждень з рання й до пізнього вечора доставляє жителям приміського села Гута-Камінська Камінь-Каширського району періодику, виплати та інші потрібні речі
Сьогодні, без перебільшення, тут її знає та поважає кожен. Не лише тому, що поштарка сама родом звідсіля, а через доброту, щирість, людяність, з якою ставиться до селян, відгукується на їхні потреби. Для багатьох односельців Василівна є вірною подругою і порадницею, приходу котрої чекають з нетерпінням.
– Зізнаюсь, ніколи не гадала, що буду працювати на пошті. Довго вагалася йти чи ні. Боялася, бо робота відповідальна, постійно маєш справу з грошима. Але порадилася з рідними і ось тепер, як бачите, я – листоноша, – трохи ніяково зачинає бесіду співрозмовниця.
Коли ж мова заходить за її трудові будні, розумію, що переживала Світлана Василівна не даремно. Легкою професію листоноші точно не назвеш. Звичний робочий день жінки виглядає так: спочатку попорати господарку, зібратися, дістатися вранішньою маршруткою з рідного села до райцентру, далі на пошту, спакувати в поштарську сумку періодику, товари народного споживання, не забути кошти на виплати і гайда назад доставляти все те землякам. Розповідає, інколи находиться за день з важкою ношею так, що не вистачає сил ще чимось у дома займатися, «дай, Боже, аби ноги тільки відпочили».
– Мені тепер вже легше, ніж на початках. Трудно буває, коли є виплати. Можу додому повернутися й після закінчення робочого дня. Та, загалом, до обов’язків звикла. Завдяки нашим дівчатам на роботі навчилася, як правильно виконувати поставлені завдання. Якщо щось не розумієш, вони тобі підкажуть, допоможуть. У нас дуже хороший колектив. Знаєте, багато чого змінилося в моєму житті. Хоча раніше й працювала в магазині, мала справу з людьми, та не з кожним так спілкувалася, як нині. У хату заходиш, мусиш поговорити, підхід знайти, можливо комусь щось поради, десь підтримати словом, приділити час.
Зазвичай балакають зі своєю листоношею гутинці про буденні проблеми. Хтось бідкається, що ліків нікому купити, просять привезти, інші дивуються цьогорічному зростанню ціни на картоплю, комусь просто треба виговоритися, бо мешкає самотньо. Каже, чим може, намагається допомогти стареньким, привозить ліки з міста, харчі, тощо.
Розповідає, інколи находиться за день з важкою ношею так, що не вистачає сил ще чимось у дома займатися, «дай, Боже, аби ноги тільки відпочили».
– Також люблять побесідувати про новини, просять порадити яку краще газету передплатити. Більшість віддають перевагу “Поліссю”. Стабільно 62 примірники районки передплачують. Тепер ось ще десь 10 газет додалося. Часто навідуюся й до одиноких. Їм головне, щоб з кимось поговорити. Бо ще літом вийдуть в люди, а осінньої пори, зимою сидять по домівках… Так само і ту газету замовляють: “А ми випишемо, бо хоч є щось почитати, звідкіля дізнатися інформацію, новини”. Прикметно, що цікавляться друкованими виданнями не лише люди старшого віку, а й молодь, – ділиться пані Світлана.
Незважаючи на певні складнощі, вона не жалкує, що обрала пошту. Робота для сільської листоноші йде звичним ходом. А коли б ще велосипеда дали, було б взагалі чудово, – сміється.
Олександр ПРИЙМАК
