Звертаюся з проханням допомогти відновити справедливість щодо земельної ділянки, частину якої за потуранням мерії у нас відбирає приватний підприємець...
Григорій ЛЕВЧУК
Звертаюся з проханням допомогти відновити справедливість щодо земельної ділянки, частину якої за потуранням мерії у нас відбирає приватний підприємець.
Йдеться про земельну ділянку площею 999 квадратних метрів на вулиці Медвєдєва, 11, на якій із 1923 року проживає вже п’яте покоління нашої родини і за яку ми завжди платили земельний податок. У нас є всі документи, які підтверджують наше право власності на цю землю ще з польських часів. Коли ж мова зайшла про приватизацію землі, почалися справжні чудасії. У липні 1997 року моя дружина написала заяву про безоплатну передачу у приватну власність нашої земельної ділянки, заплатила “Луцькмістобуду” за виготовлення технічної документації. Згідно з їхніми замірами, площа нашої ділянки чомусь становила не 999, а 1055 квадратних метрів. Проте у плані земельної ділянки вказали загальну площу лише 931,96 квадратного метра, з них 931 — передано у приватну власність. Ніяких офіційних пояснень таких метаморфоз у мерії нам не дали, хоча раніше ніхто ніяких претензій на цю землю не заявляв, жодної частки землі в нас ніколи не відчужували. Усно поставили ультиматум: або берете те, що даємо, або взагалі не отримаєте акта на право приватної власності на землю. Ми не погодилися подарувати частину нашої землі сусіду — власнику ПП “Дента-Люкс”, який після цього просто викупив 123 квадратних метра нашої ділянки, а нам акта не землю взагалі не видали, наше питання навіть на розгляд сесії міськради не виносили. Наступного року до мене додому прийшов посадовець міського управління архітектури і став вимагати, щоб я зніс паркан із масивними мурованими стовпами: мовляв, він псує вигляд вулиці. Натомість гарантував поставити металевий за кошти міста. Коли я відмовився, паркан повалили комунальники, а нового, як і слід було очікувати, так і не поставили. Як згодом з’ясувалося, паркан треба було знести для того, щоб перенести водогінну колонку з межі нашої ділянки углиб нашого саду на 8,5 метра. А після цього оголосити, що близько 50 квадратних метрів нашої землі є ділянкою “загального користування” з фірмою “Дента-Люкс”, власник якої самовільно встановив поруч із водогоном окремий каналізаційний колодязь. На сьогодні за вказівкою міської санстанції цю колонку зняли, але обидва колодязі залишилися, і фірма “Дента-Люкс” ними користується. А значить, і далі залишається загроза виникнення вірусних, інфекційних захворювань, як це вже мало місце у 1999 році, коли серед наших найближчих сусідів 6 осіб, у тому числі четверо дітей, захворіли на гепатит. На цьому метаморфози не закінчилися. 22 листопада 2002 року Луцька міська рада без нашого відома приймає рішення про затвердження проекту поділу прибудинкової території кадастрового кварталу. В цьому рішенні наша земля чомусь ділиться між будинками №7 та №9 на вулиці Медвєдєва. У додатку ж до рішення 200 квадратних метрів нашої землі незбагненним чином зображені у плані як прибудинкова територія будинку №9, причому жодного слова не сказано, на якій підставі її забрали в нас. У 2003 році нас змусили вдруге написати заяву про передачу у приватну власність нашої земельної ділянки і повторно заплатити у “Технічне бюро кадастру” за виготовлення документації. І знову план нашої ділянки виготовили у двох варіантах. Згідно з одним, площа землі становить 1007 квадратних метрів, згідно з іншим — 850... На другий варіант ми, звісно, знову не погодилися. Однак через півроку дізналися, що міська рада таки винесла рішення про передачу нам у власність 850 квадратних метрів землі. А 200 метрів, якими ми користувалися 82 роки, сплачуючи за це, тепер “законно” перейшли до “Денти-Люкс”. Численні звернення до представників виконавчої влади не дали жодного результату. Я розумію: вся причина в тому, що ця земля — в самісінькому центрі міста. Але невже глум над законами має залишатися безкарним?
