Сьогодні виповнилося б 70 років заслуженому художнику України Миколі Петровичу Гевелюку. Рано, в неповні 64 роки він відійшов у вічність, осиротив наш колектив...
Леонід ХВЕДЧУК, член Національної Спілки художників
Сьогодні виповнилося б 70 років заслуженому художнику України Миколі Петровичу Гевелюку. Рано, в неповні 64 роки він відійшов у вічність, осиротив наш колектив.
Осиротив тому, що був душею волинських художників. Навколо нього кипіло життя, збиралися друзі: художники, письменники, музиканти, журналісти радіо і преси, актори, викладачі та люди інших професій. У майстерні Миколи Гевелюка завжди було жваво — декламувались вірші, лунала музика, спів. Він прожив коротке, але яскраве життя, наповнене творчим горінням, щирими дружніми почуттями і взаємною любов’ю. Народився Микола Петрович 10 грудня 1935 року в селі Карногорово на Одещині. Закінчивши семирічку, працював завклубом і готувався до вступу в Одеське художнє училище. Мрія збулася, він успішно закінчив його у 1958 році і того ж року став студентом Київського художнього інституту відділу живопису. Дипломованим художником приїхав до Луцька. Легко і невимушено влився в колектив митців, завоював любов і довір’я художників. У той же час сам щиро закохався у волинський край, його історію і легенди. Це і стало основою подальшої творчої роботи Миколи Гевелюка. А ще, певно, в пам’ять про батька, що загинув на фронті, чільне місце у його творах зайняла тема війни. Та не бойові дії малював Микола Гевелюк, його цікавила лірично-мрійлива сторона солдатських буднів. У блакитно-бузковій тональності малює він сплячих на землі бійців (“Голубі сни”). Тривожне напруження відчувається у м’якому зображенні бійців у картинах “Парламентар”, “Сторожева тиша”, радість перемоги відчувається в картині “Нові пісні на вулицях міста”. Писав Микола Петрович багато портретів. Вони також пройняті світлою лірикою. З історичної тематики слід відзначити “Колківську демонстрацію”, триптих “Хроніка поліського села”, де на першому полотні суворі обличчя бійців, зажурені люди. І сльози і жага помсти в їх очах (“Клятва на попелищі”). Друге полотно — “Відродження” — люди збирають інвентар, свою волю й надію відродити спалені Кортеліси. І “Квітування” — третє полотно: буяння весни, перше весілля у мирному селі — життя продовжується. Не обминає художник і побутову тему (“Портрет будівельника”, “Ми ідемо по землі”, “На добру весну”, “Українська пісня”), де чудово поєднує дійові особи із пейзажем, в зображенні якого відчувається неабияка майстерність художника. Пейзаж і натюрморт — це ще одна грань творчості майстра. І не тільки. Залишив свій слід Микола Петрович також у монументальному мистецтві, в графіці, книжковій ілюстрації. Тут, як і в живописі, він не обминув нашу видатну землячку, геніальну Лесю Українку. До речі, картину “Лесині казки” придбав у свій фонд Київський музей Лесі Українки. Микола Гевелюк душею і серцем відчув волинську землю, що стала йому другою батьківщиною, а згодом і прийняла його до себе, як рідного сина. В осиротілій майстерні залишився на мольберті початий ним пейзаж, а в пам’яті нашій образ друга, художника і великого життєлюба Миколи Петровича Гевелюка.
