Недавно я мав розмову із знайомою жінкою, яка мене вразила.
— Нарешті я отримала документи,— повідомила радісно вона,— і найближчим часом від’їжджаю до Італії.
— На курорт чи в туристичну поїздку?— запитую.
— Ні, їду по контракту на роботу...
Недавно я мав розмову із знайомою жінкою, яка мене вразила. — Нарешті я отримала документи,— повідомила радісно вона,— і найближчим часом від’їжджаю до Італії. — На курорт чи в туристичну поїздку?— запитую. — Ні, їду по контракту на роботу. Моїй співрозмовниці — 46 років, має вищу освіту, спеціаліст з електроніки, вона заміжня, але безробітна. З нею живе її мама, яка користується правами учасника війни. Співрозмовниця має вже дорослу доньку. — І яка ж робота чекає вас там, в Італії? — Буду доглядати психічно хвору стареньку жінку. Обіцяють хорошу платню... Ось така дивна і незрозуміла ситуація виходить. Свою маму, після війни несправедливо вислану до Сибіру, де вона втратила здоров’я, тепер реабілітовану, яка повернулась на рідну землю, ця жінка залишає, а їде доглядати, хай і за добрі гроші, чужу. Задумаймося над цим фактом і особливо ті, від кого залежить прийняття законів. Старенька жінка, мати моєї співрозмовниці, згідно із Законом “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” прирівнена до учасників війни. Цим законом передбачені пільги — 50-процентна знижка оплати за житлову площу й за користування комунальними послугами. Але в цьому році, всупереч Конституції України, ця пільга не поширюється на членів сім’ї учасників війни. Саме в цьому відчувається нерозуміння деякими законодавцями особливостей нашого укладу життя. З давніх-давен в Україні сім’ї живуть і великими родинами, в яких дід і баба, якщо вони живі, користуються особливою шаною. Хто бавить внуків, хто їм розповідає казочку? Звісно ж, дідусь і бабуся. І так повелося від діда-прадіда, бо коли в сім’ї було багато дітей (а їх дійсно колись було багато), обов’язково при батьках залишається, як правило, найменший син (чи дочка) і цей родовід продовжує життя. А що ж тепер? У випадку, наведеному мною, позбавленням пільг членів сім’ї, сім’ю ніби розділяють. Моя співрозмовниця хотіла оформити субсидію на оплату комунальних послуг, але їй відмовили тому, що при обрахуванні прибутків на кожного члена сім’ї враховуються прибутки всіх членів сім’ї. Виходить, мама-пенсіонерка повинна утримувати всю сім’ю. На запитання, як бути, у відділі праці і соціального захисту казенно-бюрократичним тоном державний службовець (це була жінка) відповіла: — А ви подавайте в суд, хай він розділить вас. Шановний читачу! Збагніть цю пропозицію — нормальну, традиційно усталену українську сім’ю штовхають на те, щоб її, як кажуть, по-живому суд розділив. Ну і ну! Я звертаюся до законодавців: а, може, варто пільги членам сім’ї учасників Великої Вітчизняної війни передбачити і розглядати їх як дотацію держави за догляд за старенькими людьми. Таке рішення, на мою думку, сприяло б збереженню і зміцненню сімей, а не протиставленню батьків і дітей. Можливо, тоді нашим жінкам не снилась би далека Італія, чи Бог-зна ще якась чужа земля. Можливо, тоді наші діти доглядали б своїх батьків похилого віку, а не були гувернантками чужих бабусь. Микола ТАРАСЕНКО, пенсіонер. м. Луцьк.
