Коло людей, які потерпіли від насильства – дуже широке.
У Луцьку побував «Дикий театр» і показав «Шрами» від насильства
27 листопада київський «Дикий театр» спільно з ООН Жінки в Україні презентував виставу «Шрами» у Волинському обласному академічному театрі ляльок у рамках всесвітньої кампанії «16 Днів активізму проти гендерно зумовленого насильства»
Луцьк актори навідали першим, тому хвилювалися, як сприймуть провокативний театр лучани, адже зібрався повен зал глядачів. В основному — молода публіка, і переважно жінки. Сприймали щиро, плакали відверто, аплодували гучно. Вперше після вистави не хотілося вставати і йти. Душили сльози, і боліли власні шрами.
Далі «Дикий театр» поїде до Чернівців, Сум, Запоріжжя, Херсону. І всюди вхід на «Шрами» – вільний, аби показати відверті зізнання якомога більше глядачам.
В основі вистави – історії жінок про насильство: психологічне, фізичне, сексуальне. Ярослава Кравченко, засновниця «Дикого театру» розповіла, що у виставі можна упізнати себе.
Історії настільки болючі, що слухаючи їх, не соромишся плакати.
Серед декорацій - мотузки для білизни, які натякають, що усе це сталося у побуті, і відбувається щодня у будинках, кімнатах, гуртожитках. Ще одна промовиста декорація - якийсь ліжко-стіл-батарея, що рухається сценою, біля нього точаться безперервні дії, що завдають шрамів.
Домашнє насильство, непорозуміння з батьками, стосунки – те, про що говорили жінки на сцені. Насильство, яке не помічають, вважають нормою і нікуди не звертаються, не говорять про це, не виносять сміття з хати. Зовні щасливі люди можуть приховувати стільки внутрішнього болю і травм – «шрамів». Історії настільки болючі, що слухаючи їх, не соромишся плакати.
Вічно п'яний батько б'є доньку-підлітка, і навіть кидає в неї ножем, а мама якось безглуздо покриває його, 7-річна дівчинка, якої торкається сусід, мовчки терпить, бо не знає, як сказати мамі, пізніше, аби заглушити душевний біль, наносить собі фізичний — ріже руки ножем, коле голками і мовчить; доросла жінка боїться народжувати через дитячі комплекси і боїться за свою доньку; жінка вічно втікає і повертається до свого чоловіка, який її систематично б'є.
Усе це взято із реальних 50 історій різних жінок. Половина анонімних. Спочатку творці відібрали кілька сюжетів і зробили глибинні двогодинні інтерв’ю, які потім опрацьовувала драматургиня Кіра Малініна.
«Була дівчина, яка спочатку розповіла історію з дитинства нам, а лише за два дні – мамі. Це дало їй шанс заговорити. Ми б хотіли, щоб цей проєкт дав змогу заговорити іншим, – каже засновниця театру. - Якщо жінка побачить себе в героїні, то принаймні буде знати, що вона не сама. Часто в таких ситуаціях може здаватися, що ми одинокі й нам ніхто не допоможе.»
Ці історії пройшли через власні емоції чотирьох актрис: Анна Кузіна, Анна Абрамьонок, Наталка Кобізька, Марина Сердешнюк. На репетиціях і вони пригадали свої шрами. Одна згадала, що її ледь не зґвалтували. Пам’ять запаковувала це в коробочку, яку потрібно розпакувати, щоб полегшало.
Актори «Дикого театру» хочуть достукатися до людей, у яких давні шрами, кожна друга жінка може згадати схожу історію зі свого життя. Коло людей, які потерпіли від насильства – дуже широке.
Вистава закінчується епізодом, де жінки леліють новонароджену дівчинку – є надія, що її життя буде без шрамів.
Усі фото @oleksiitovpyh.
