Безногий непалець готується до рекордного сходження на Еверест

Рекордне сходження він запланував на весну 2020 року. Що довелося подолати Магару на шляху до своєї мрії – розповідає НВ з посиланням на CNN.

Магар виріс у селищі на заході Непалу, далеко від Евересту. Він ходив до школи босоніж і читав у своїх підручниках про перше сходження Едмунда Гілларі та Тенцинга Норгея в 1953 році.

 «Я часто думав: «А що, якби і я піднявся на цю гору?», — згадує він. Однак Еверест був долею привілейованих, до яких він не належав.

Він пішов до армії в 19 років і пройшов жорсткий відбір до лав елітного підрозділу Королівських гуркхських стрільців — бригади непальських солдатів, яка понад 200 років стояла на службі в британській армії. Магару довелося служити на п’ятьох континентах — зокрема бути снайпером, розвідником та бригадним медиком. А потім у 2010 році, коли він входив до складу патрульних сил в Афганістані, поруч з ним здетонував саморобний вибуховий пристрій. «Моє життя змінилося ось так», — каже Магар, клацнувши пальцями.

А потім у 2010 році, коли він входив до складу патрульних сил в Афганістані, поруч з ним здетонував саморобний вибуховий пристрій. «Моє життя змінилося ось так», — каже Магар, клацнувши пальцями.

Його врятували американські солдати. Непалець переніс дві операції на авіабазі Баграм, перш ніж його доправили до Великої Британії для подальшого лікування. Через чотири роки після отримання травми його звільнили з армії у званні капрала. Йому було 35 років.

«Після травми я просто не знав, з чого починати життя заново, — каже він. — Чесно кажучи, я боровся за виживання, тому що спочатку я не міг самостійно ходити в туалет, їсти або митися».

Магар повертався до життя крок за кроком, відновлюючи можливість бути незалежним. Задля реабілітації він зайнявся спортом і став присвячувати йому багато часу і сил. У 2011 році під час катання на лижах в німецьких та австрійських Альпах він звернувся до своїх інструкторів і поділився ідеєю гірського сходження. Вони сказали, що готові допомогти.

Він вирушив у Непал разом зі своїм побратимом-гуркхом Крішною — здоровим дієздатним альпіністом — і піднявся на висоту 4,7 тис. метрів. «О, так, це можливо», — подумав Магар, і так у нього народилася ідея сходження на Еверест. Задля пробного підйому Магар та його команда в 2017 році здійснили сходження на пік Міра в Непалі, досягнувши висоти 6476 метрів.

Магар не стане першим альпіністом, який здолав найвищу гору у світі без обох ніг. Новозеландець Марк Інгліс встановив цей рекорд у 2006 році. Ще одна людина з двома ампутованими кінцівками, китаєць Ся Бою, також піднявся на Еверест у травні 2018 року (з п’ятої спроби). Одна ноги Інгліса та Ся Бою були ампутовані нижче коліна, тоді як Магар стане першим альпіністом, який вирушає на штурм вершини з ампутованими вище коліна ногами.

У 2011 році під час катання на лижах в німецьких та австрійських Альпах він звернувся до своїх інструкторів і поділився ідеєю гірського сходження. Вони сказали, що готові допомогти.

«Вище і нижче коліна — це величезна різниця, — пояснює він. — Наявність коліна — це значна перевага. Ви можете підіймати ногу вгору або опускати її вниз. Але без коліна ви немов пінгвін».

Сьогодні Магар носить протези, які «реконструюють» гомілку зі стопою, тоді як шарнір виступає в ролі коліна. Однак під час сходження він одягає вкорочені протези зі спеціальними пластинами, до яких можна прикріпити кішки.

Новозеландець Інгліс під час свого підйому отримав обмороження і серйозне пошкодження кукс ніг, що призвело до хірургічного втручання. Тепер він консультує Магара щодо того, як уникнути подібних травм — із застосуванням сучасних технологій, зокрема суглобів з вуглецевого волокна з можливостями обігріву та ізоляції. «Ризик обморозити кукси — справжній виклик для Харі [Магара], — пояснює Інгліс. — Мені довелося бути на вершині в -50° C та за умов снігу по коліно, що означатиме глибину до пояса для Харі».

Навіть використовуючи інновації в альпінізмі неможливо обійтися без важких зусиль. У серпні Магар задля тренування здійснював сходження на Монблан разом з ампутантом Джастіном Девісом. У день підйому йому довелося витратити на сходження 23 години, розповідає він, при цьому пересуваючись поповзом добрі 90−95% часу.

«Ризик обморозити кукси — справжній виклик для Харі [Магара], — пояснює Інгліс. — Мені довелося бути на вершині в -50° C та за умов снігу по коліно, що означатиме глибину до пояса для Харі».

Настільки масштабна спроба сходження коштує недешево: близько $400 тис., зараз триває збір коштів.

 «У Непалі зазвичай кажуть, що бути інвалідом означає бути «тягарем Землі», такий менталітет», — пояснює він. Магар сподівається, що його спроба сходження може підвищити обізнаність про шанси людей з обмеженими можливостями в його рідній країні і, можливо, надихне інших також за кордоном.

«Йдеться геть не тільки про мене персонально, — додає він. — Я думаю, що навіть одна людина може мати величезний вплив на весь світ. Я в це вірю».