Галина москальова з селища жовтневого щедро дарує материнське тепло не лише своїм трьом дочкам, а й шести прийомним обездоленим хлопчикам і дівчаткам...
Алла ЛІСОВА
ЧУЙНЕ СЕРЦЕ ВЧИТЕЛЬКИ У Володі Г. померла мама. Хлопчик у школі сидів весь час похмурий і якийсь задуманий. Його погляд блукав далеко за вікнами класу, абстрагувавшись від усього, про що говорилось на уроці. Пролунає дзвінок – усі стрімкоголов додому. Володя не поспішає – ніхто не здогадується, що йому не хочеться повертатись у рідну оселю, де можна застати п’яного тата і хвору згорьовану бабусю. Однокласникам байдуже – у них свої інтереси, і своє, переважно радісно-оптимістичне, сприйняття життя. Трохи подружився з Інною, яка сиділа праворуч за партою, відчував, що дівчинка з особливою увагою ставилась до нього. - Це мене дуже втішило, - каже Галина Миколаївна, - бо це стало приводом запрошувати хлопчину до нас. - Володя до Москальових ішов з великою охотою – там знаходив затишок і піклування. ... Якось, перебуваючи у санаторії в Павлівці, вчителька помітила дівча, яке не по-дитячому було настороженим і зляканим. Підійшла і почала розмовляти... Настя К. справді виявилась не такою, як усі. Вона приїхала з мамою до вітчима з Тамбовської області. Проживали в одному із сіл Іваничівського району. Коли горілка батькам замінила усе, дівчинка потрапила в Іваничівську спеціалізовану школу, звідки періодично їй давали путівку у Павлівку. Невдовзі перейшла до Галини Миколаївни... “Історія” братів Йосипа і Вови Д. з Жовтневого тягне на сентиментальний роман. Вони не один день і не одну ніч проводили в улюбленої вчительки. Після школи топтали стежку тільки до Москальових. Пригадую, як три роки тому на конкурсі малюнків на асфальті Йосип “творив” чудові картинки. Вже тоді він весь час ходив за Галиною Миколаївною, в якій бачив рідну людину. Адже тато на той час, зловживаючи спиртним, помер, мамі подобалось веселе і безтурботне існування. Таких життєписів маленьких добровільних вихованців Галини Москальової є багато, і про кожного з дітей, окремі з яких вже самі стали батьками, вона може розповідати чимало. - І приємно, що ниточка зв’язку поміж нами не переривається. Найбільше тішить те, що ці діти вважають мене близькою людиною, - ділиться Галина Миколаївна і на чергове запитання додає. - Важко сказати, коли саме у нашій сім’ї почали жити діти, для яких рідний дім став чужий, але для мене, напевно, було б важко, коли б мої рідні дочки не погодились, аби свою материнську любов і увагу я ділила не лише між ними.
ПОВЕРНЕННЯДО РІДНОГО ДОМУ Галина Москальова – жінка незвичайна, більше того, особлива. Струнка, симпатична, може по праву гордитись як своїми педагогічними досягненнями –більше десяти років викладає іноземну мову у ЗОШ селища Жовтневого, так і трьома красунями-дочками. Найстарша – Інна — заочно навчається на факультеті “Банківська справа” в одному з київських вузів, Аня - студіює міжнародний туризм у польському місті Жешув. Наймолодша Марина – дев’ятикласниця. Вона щиро зізналась найсокровеннішим: - Знаєте, спочатку мені було так морочливо з тими малюками, бо ж усім треба сорочечки прасувати і уроки з ними вчити, а тепер я пройнялась до них справжнім співчуттям – і роблю це з приємністю. І для себе, і для мами. Зовсім недавно немаленька родина Москальових, яка поповнилась шістьма дітьми, офіційно отримала статус прийомної сім’ї. Тепер тут мешкають діти з двох родин. Про Володю і Йосипа вже згадували вище. Вони попервах потрапили у Володимир-Волинську школу-інтернат. Галина Миколаївна, часто гостюючи там у рідного брата, не обминала можливості їх провідати, знаючи, що це зробити більше нікому. Вони бігли до неї, як до рідної. Не змогла відмовляти бодай коротенькими візитами хлопчиків додому на свята. - Але як важко було, коли хлопчиків відвозила назад, - пригадує Галина Миколаївна. - На мене сипалось стільки запитань. Спочатку стала їм опікуном, згодом, не задумуючись, забрала на постійне місце проживання. Варто тільки глянути в просвітлені очі “математика” Йосипа, як стає зрозуміло: братикам у Москальових дуже добре. Марійка, Наталія, Катя і Володя К. – з Рожищенського району. Їм відповідно – 6, 8, 10 і 13 років. Їхня мама померла у січні минулого року, а з березня вони вже почали жити у Жовтневому. - Чужих дітей для мене не буває. Я їх не розділяла. І взагалі, хто має Бога в серці – той любить сироту. Щаслива, коли вони платять взаємністю, — каже Галина Миколаївна. Очі по-особливому іскрились глибокою материнською гордістю і вдячністю, коли вона розповіла про Настю. Дівчина – сирота, впродовж багатьох років горнеться до Москальової, яка її і в училище влаштовувала, і заміж видавала, і з пологового будинку з маленьким дитям забирала... - А ото недавно зробила нам Настя справжній сюрприз, - каже Галина Миколаївна. - Усім дітям власноруч вив’язала шкарпетки і доставила! До нас вона приїздить, як до рідного дому.
МАМИНА ДОЛЯ... У Галини Миколаївни клопотів доволі. Треба ж кожному вділити якнайбільше тепла. Найстарший Володя, як потрапив до них, погано читав і писав, Катю довелось повторно залишити освоювати один і той самий курс... Є проблеми зі здоров’ям в окремих із них. А ще ж – щодня прослідкувати, аби діти були охайні, нагодувати. Володя все наполягає варити гороховий суп, Наталя не любить білого хліба – лише сірий, для Каті найбільший делікатес – це медовик. - Звичайно, я б сама нічого не встигала, якби не діти. Вони мені допомагають, - ділиться Галина Миколаївна. – Бувало, що сама прийду з роботи втомлена або погано себе почуваю, то старші мені миттю заварять трав’яний чай, перепитають, що зробити. Знаходиться місце у домі Москальових і рідній сестрі Галини Миколаївни Марії, інваліду І групи .За її невтомне бажання багато розповісти і навчити її так люблять діти. Чесно кажучи, такими людьми не можна не захоплюватись. Сама Галина – надзвичайно скромна, не один раз просила журналістів не писати про неї, мотивуючи тим, що добро повинно бути безкорисливим, незважаючи ні на що. Нарешті, після довгих переконань, вона дала “добро”, тим паче, що “спровокувала” публікацію і урочистість з нагоди відкриття їхнього будинку сімейного типу. Були численні гості з облдержадміністрації, міськвиконкому, міжнародної благодійної організації “Надія і житло для дітей” – усім їм Галина Миколаївна висловлювала вдячність за розуміння, підтримку і допомогу. З особливим захопленням сприймали усе побачене і вершиною спілкування для представника фонду, англійця Богдана Римаренка став їх вільний діалог англійською мовою з господинею дому. Але свята закінчуються. На них, як правило, видно лише один, кращий бік медалі. А зворотний - він у щоденній копіткій праці, яку добровільно, як підкреслюють мешканці Жовтневого, звалила на себе красива не лише зовні, а й душею Галина Москальова. - Це – мамина доля, - додала до висловленої мною думки дочка Марина.
