Коли у палаті дитячого відділення Ратнівської районної лікарні починає плакати Софійка, у медсестер і лікарів мимоволі стискається серце...
Коли у палаті дитячого відділення Ратнівської районної лікарні починає плакати Софійка, у медсестер і лікарів мимоволі стискається серце. Вони залишають усе і щодуху поспішають заспокоїти немовля: взяти на руки, побавити, приголубити. До Софійки не приходять з відвідинами родичі, не приносять їй подарунків чи іграшок. Не чує вона ніжного маминого голосу. А оченята, які вже фіксують погляд і починають розрізняти кольори, бачать не стіни дитячої кімнатки, а прохолодні відтінки лікарняної палати. Сталося так, що народження Софійки не принесло великої радості її батькам. Ймовірно, що татусь взагалі нічого не знає про її існування. А ось мама, подарувавши життя, залишила просто у лікарні. Без пояснень. Зникла, пообіцявши, що за два дні повернеться. Відтоді минуло два місяці.
Олена ДУДКЕВИЧ
ПРИЇХАЛАНАРОДЖУВАТИ В УКРАЇНУ За словами завідуючого дитячим відділенням Івана Миколайовича Ляха, довідатись про матір дівчинки вдалося зовсім небагато. 19 жовтня минулого року її привезла у центральну лікарню із селища Заболоття швидка допомога. Двадцятидворічна жінка, з її слів, приїхала з Бреста, щоб провідати своїх знайомих у Заболотті, і у неї несподівано розпочались пологи. Говорити про терміни вагітності було дуже важко, оскільки Алла Шепелевич на обліку в жіночій консультації ніде не перебувала і жодного разу на прийомі у лікаря під час вагітності не була. Однак, судячи з розвитку дитини, це був десь 35-36 місяць вагітності. Процес народження був не надто важким, і на світ з’явилася дівчинка. Вже наступного дня немовля у стані середньої важкості перевели у дитяче відділення райлікарні. Згодом по догляду за дитиною туди ж потрапила й Алла Шепелевич. Щось детально з’ясувати про долю цієї жінки було непросто. З документів, які мала при собі породілля, лікарі довідались, що вона є громадянкою Білорусі, нині проживає у Бресті, незаміжня і ніде не працює. Як розповідала сама Алла медперсоналу, близьких родичів у неї практично немає. Батьки вже давно відійшли у потойбіччя. Після смерті матері у спадок Аллі нібито залишилась трикімнатна квартира, на яку почала претендувати тітка. Вона ж впустила туди квартирантів. Тож Алла мешкала у гуртожитку і ніяк не могла порозумітись зі своєю родичкою. Важко сказати, чим заробляла на прожиття Алла. Судячи з її розповідей про те, що спілкувалась вона переважно з представниками кримінального світу, заробітки у неї були не зовсім легальними. Працівників дитячого відділення дещо дивувало ставлення матері до новонародженої дитини. Вона з першого дня відмовилася годувати доньку грудьми, хоч молоко у неї було. Натомість породілля відразу після пологів взялася палити. Грошей на ліки вона при собі не мала. Знайомі, до яких вона приїхала, провідували її кілька разів, вони й постачали їй цигарки. Через три тижні стан дитини абсолютно нормалізувався. На щастя, дівчинка народилась без патологічних відхилень. Постало питання про виписку породіллі з донечкою з лікарні. Але Алла Шепелевич не мала навіть у що зодягнути немовля. Сестра, яка нібито обіцяла приїхати, чомусь не їхала. І тоді Алла попросила відпустити її на два дні. Мовляв, поїду до Бреста, дістану гроші, куплю дитині одяг і заберу своє маля. Не знаю, що думала Алла, коли востаннє дивилась на свою крихітну донечку: сподівалась за нею повернутись, а чи, може, прощалась назавжди? Бо минали дні за днями, а за дитиною ніхто не приходив. - Десь через тиждень, - розповідає Іван Миколайович, - у відділення зателефонували з Бреста, запитали, як там дівчинка, і сказали, що мама хвилюється і що незабаром по неї приїде. І до цих пір їде.
БАЖАЮЧИХ СТАТИ БАТЬКАМИ - БАГАТО Мабуть, тому, що доля крихітної дівчинки видалася такою немилосердною від народження, вона швидко стала улюбленицею всього медичного персоналу відділення. Кожен, хто приходить вранці на роботу, обов’язково мусить відвідати Софійку, взяти її на руки. Вона до цього вже звикла і коли довгий час ніхто не приділяє їй уваги, починає вередувати. Не дочекавшись матері, лікарі і медсестри вирішили все-таки охрестити дівчинку. Ще раніше, спілкуючись з Аллою, запитували, як би вона хотіла назвати доньку. Жінка казала, що нарече її Софійкою або Тетянкою. Порадившись і запросивши священика, обрали для неї ім’я Софія. За хрещену маму зголосилась бути молодша медсестра Валентина Михалевич, за батька – настоятель храму, що у селі Замшани, отець Василь. Завідуючий відділенням Іван Лях почав клопотатись про реєстрацію новонародженої, оформлення усіх необхідних паперів. Тепер дівчинка має своє свідоцтво про народження і зареєстрована у Ратнівському відділенні реєстрації актів громадянського стану як Шепелевич Софія Олександрівна (по батькові записали так, як і маму). Хресна намагається подарувати дівчинці якомога більше тепла і любові. Сама – матір трьох дітей. Скільки б не намагалася зрозуміти Аллу, ніяк для себе не може виправдати її поведніку, бо збагнути, що керувало жінкою, коли вона залишала здорову і таку гарненьку дівчинку, непросто. Хоч і звикли до Софійки у відділенні, і люблять її, та жити тут увесь час вона не може. Але тут і починаються серйозні проблеми, адже Алла Шепелевич заяви про відмову від дитини не підписувала, тому згідно із законодавством Софія вважається просто залишеною. А це неабияк ускладнює долю дівчинки. Адже якби такий папір існував, лікарня разом із райдержадміністрацією клопоталися б про передачу немовляти до будинку дитини, який має опікуватись нею. А там, дивись, і батьки знайшлися б для Софійки, тим більше, що бажаючих вдочерити дівчинку вже сьогодні не бракує. За словами завідуючого відділенням, після того, як новина про цей випадок покотилась по району, до нього вже зверталося п’ять подружніх пар, які б хотіли стати для Софійки сім’єю. Цікаво, що чотири пари – бездітні. А ось п’ята, до речі на її боці всі симпатії, сьогодні вже виховує п’ятеро хлопчиків, але дуже мріє про дівчинку. - Ми оформили усі необхідні папери, - каже Іван Лях, - відповідні служби направили запит у Білорусь, щоб розшукати матір і з’ясувати її наміри. Але поки що немає ніякої відповіді. Алла Шепелевич, очевидно, не з’являється ще й тому, що їй, як іноземці, доведеться заплатити кругленьку суму і за лікування, і за перебування її дитини у відділенні. Хоча керівництво лікарні навряд чи виставлятиме їй рахунок чи позов до суду, бо головне тут – доля дівчинки. Коли дивилась, з якою любов’ю і ніжністю бавилась із Софійкою її хрещена мама, подумалось мені: може, й справді усе, що відбувається, – на краще. Бо невідомо, як би жилося дівчинці з матір’ю-зозулею. - Найбільше, чого хочеться, - каже Валентина Михалевич, - щоб дитина потрапила в хорошу сім’ю. Звісно, я завжди буду піклуватись і цікавитись її долею. У лікарні не вірили у те, що Алла Шепелевич приїде за донькою. І все ж, коли матеріал уже був готовий до друку, мені зателефонували і повідомили, що напередодні Нового року матір Софійки таки побувала в лікарні. Щоправда, не кинулась до донечки з обіймами і поцілунками, просто холоднокровно повідомила лікарів, що має намір забрати дитину. - Якось не схоже на те, що в Алли Шепелевич прокинулись материнські почуття, - каже завідуючий відділенням. – Вона не пояснювала, чому дотепер не забирала малечу. Ми справді занепокоєні тим, що буде з дівчинкою, коли мама повезе її до Білорусі. Порадившись з керівництвом району і представниками відповідних служб, вирішили, що передамо Софійку матері тільки у присутності органів влади Бреста і нашого району, щоб заручитись гарантією, що дівчинка перебуватиме у полі їхнього зору, що матір не завдасть дитині ніякої шкоди. Як би там не було, своє перше Різдво Софійка святкуватиме у дитячому відділенні Ратнівської лікарні. І першу у своєму житті колядку, очевидно, почує від хрещеної мами. Важко передбачити, яка доля чекає на Софійку, коли піклуватись про неї стане рідна матір, яка й собі, очевидно, не може дати ради. Хочеться вірити, що все буде добре, що оберігатиме Софійку всеперемагаюча любов тих, які стали для неї рідними у перші місяці її життя.
