Позавтрому у волинському селі Лемешів питимуть до дна і наливатимуть ще

15 січня православні особливо вшановують преподобного Серафима Саровського, чудотворця, а парафія села Лемешів Горохівського деканату має храмовий празник, повідомляє Волинська єпархія ПЦУ.

Святий Серафим Саровський (у миру Прохір Мошнін або Машнін) народився 19 липня 1754 року в місті Курську в благочестивій сім'ї. Все його життя відмічене знаменнями Божої милості. Коли в дитинстві мати взяла його з собою на будівництво храму і він упав із дзвіниці, Господь зберіг його неушкодженим. Під час хвороби дитини Божа Матір у видінні пообіцяла матері зцілити його. Незабаром поблизу їх будинку з хресним ходом несли Курську Корінну ікону Пресвятої Богородиці «Знамення», але через несподівану зливу реліквію занесли до їхнього двору. Мати винесла хворого, він приклався до ікони і після цього швидко одужав. У сімнадцять років юнак уже твердо вирішив залишити мирське життя, і мати благословила його на чернечий подвиг своїм мідним хрестом, із яким преподобний не розлучався до кінця свого земного життя.

За любов до Бога, покірність і подвиги угодник сподобився духовних дарів прозорливості й чудотворіння.

Він пішов спасатися в Саровську Успенську пустинь (Тамбовська губернія), яка була відомою строгим виконанням чернечого уставу і подвижницьким життям насельників. Після двох літ монастирських трудів і послуху брат Прохір важко захворів, але відмовлявся від допомоги лікарів. Через три роки йому з'явилася Божа Матір з апостолами Петром та Йоаном і зцілила його.

18 серпня 1786 року послушник прийняв чернечий постриг з ім'ям Серафим (що давньоєврейською означає «полум'яний») і в грудні 1787-го був рукопокладений у сан ієродиякона. У 1793 році висвячений на ієромонаха і поклав початок подвигу пустельництва й усамітненої молитви в лісовій келії, на березі ріки Саровки. Диявол посилив боротьбу проти подвижника, і преподобний поклав на себе обов’язок стовпництва, тобто постійної молитви в дуже обмеженому місці. Тисячу днів і ночей із піднятими руками молився на камені. Безсилий духовно проти подвижника, диявол наслав на преподобного розбійників, які завдали йому тяжких ран, але й цього разу з'явилася Божа Матір і втретє зцілила його.

Після одужання преподобний Серафим три роки трудився в подвигу безмовності, а в 1810-му, після 15-літнього перебування в пустині, оселився в монастирській келії. За любов до Бога, покірність і подвиги угодник сподобився духовних дарів прозорливості й чудотворіння. 25 листопада 1825 року Матір Божа зі святителями Климентом Римським і Петром Олександрійським явилася подвижникові та благословила завершити затворництво. Старець почав приймати людей, які приходили до нього за благословенням, порадою і духовною втіхою, з любов'ю називаючи всіх: «Радосте моя, скарбе мій». З-поміж численних відвідувачів (од простих селян до імператора) був і поміщик Ніколай Мотовилов, який залишив для нащадків записи своїх бесід зі святим.

Преподобний Серафим заснував Дивеєвську жіночу обитель і опікувався нею.

Цариця Небесна заздалегідь сповістила подвижника про його кончину і 2 січня 1833 року отець віддав душу Господу в Сарові під час молитви.

На його могилі відбувалися численні знамення і зцілення. 19 липня 1903 року Серафима Саровського прославлено як святого.