Перший в Україні дівочий екіпаж: «Відьмочки» і їхнє «Малятко»

Зараз, на тренуванні, вони стають оцінкою, але дівчата добре розуміють, що лише за кілька місяців ці секунди, імовірно, рятуватимуть не тільки їхнє життя, але й всього підрозділу, пише Укрінформ.

Без зайвих рухів чи слів дівчата знімають із машини важкі ящики із сучасною, дороговартісною розвідувальною апаратурою. Відбігають далеко вбік від автомобіля, маскують позицію та починають розгортати антени і проводити діагностику та налаштування свого «Малятка» (так вони між собою називають безпілотник). Різкий вітер і сніг, що зненацька застав їх за роботою, ніяк не вплинув на швидкість і точність всіх маніпуляцій екіпажу. Перемовляючись між собою, офіцери дивувались взаєморозумінню між цими двома членами екіпажу БПЛА. За рекордний час до штабу поступив запит на дозвіл проведення розвідки в заданому квадраті. Ще кілька секунд — і «пластиковий птах» стрімко увірвався в небо над Львівщиною.

Армія дала дівчатам все, чого вони очікували, — відповідальність за свою справу, самостійність і виваженість, твердість у прийнятті рішень.

Старші солдати Надія Цугрій і Руслана Духін одягнули військові однострої зовсім не випадково. Це був їхній свідомий вибір у важкі часи початку російської збройної агресії проти України. Життєрадісні дівчата добре розуміли, що роблячи вибір на користь БПЛА, стають ціллю № 1 для всіх російських терористичних військ, що зосереджені нині на тимчасово окупованих територіях. Та вони свідомо відкинули традиційно «жіночі» військові спеціальності радіотелеграфістів, кухарів та зв’язківців. Саме навчання у підрозділі, де вони опановували всі тонкощі польоту на БПЛА, і здружило їх.

− Руслана моя дуже добра і хороша подруга, − каже Надія. — Так сталось, що ми розуміємо і підтримуємо одна одну з пів слова та пів жесту. По-іншому в нашій професії просто не можна.

− Це просто щаслива випадковість, що ми так зустрілись, − підтримала колегу Руслана.

Армія дала дівчатам все, чого вони очікували, — відповідальність за свою справу, самостійність і виваженість, твердість у прийнятті рішень. Звичайно ж, їхні рідні не були в захваті від життєвого вибору цих тендітних дівчат. Проте з часом підтримали рішення Надії та Руслани. Завоювати авторитет у чоловічому колективі — справа складна.

− Ми не намагались комусь щось довести, − продовжила розповідь Надійка. — Просто робимо свою роботу максимально чесно й сумлінно.

До речі, дівчата всі маніпуляції зі своєю апаратурою такі, як транспортування, розгортання та збирання досить високих і важких антен — роблять самі.

− Під час бойового завдання у нас не буде помічників, − продовжила Руслана. — Будемо лише ми з Надійкою. І не треба нам покращувати життя там, де це непотрібно робити. А ще… нам дуже пощастило з колективом! Бо ті чоловіки, які служать із нами, є справжніми! Вони вміють бути і відповідальними, і тактовними.

Є в дівчат своя традиція запуску «Малятка». Кожна з них обов’язково має обійняти планер та прошепотіти над ним кілька відомих лише їм слів. Саме за це у навчальному підрозділі й провали дівчат «відьмочками». Мовляв, чаклують щоразу. Та що б там не було, кількість їхніх злетів завжди дорівнює кількості повернень «Малятка» на базу.

Нині Надія та Руслана мріють стати офіцерами. І служити в одному підрозділі. А ще мріють зробити так, щоб в армії стало якомога менше паперової роботи, яка забирає багато часу. Та найзаповітнішим їхнім бажанням є досягти перемоги в цій непроголошеній війні, встановити мир і порядок на всій території України. Ось такий він — перший в Україні, унікальний, дівочий екіпаж безпілотника. Чомусь я переконаний, що ми ще не раз почуємо про майстерно виконану роботу цих дівчат. І при всій своїй чарівності — вони стануть справжнім жахом для ворога.

Тарас Грень