Валентин Баранюкна долю не нарікає. Чоловік понад тридцять років працює вчителем історії та права у Луцькому ВПУ № 2. Мрію стати педагогом 59-річний волинянин виношував з дитинства. Її реалізації не завадила навіть життєва трагедія...
Валентин Баранюкна долю не нарікає. Чоловік понад тридцять років працює вчителем історії та права у Луцькому ВПУ № 2. Мрію стати педагогом 59-річний волинянин виношував з дитинства. Її реалізації не завадила навіть життєва трагедія.
Олександр СТЕРНІЧУК
Інвалідом першої групи Баранюк став ще семикласником — розбирав детонатор фашистської міни. Відтоді позбувся зору і лівої руки. Але не оптимізму. Бажання навчатися і навчати не полишило хлопця. Спочатку була Львівська спецшкола, потім — філософський факультет Київського університету, тепер — викладацька робота у профтехучилищі. Розповідати історію майбутнім газозварникам, мулярам та різьбярам, зацікавити студентів — справа нелегка. Давати раду майже двом сотням студентів допомагає референт. Зінаїда Тимощук при Баранюкові — третій рік. За час співпраці, каже жінка, встигла зробити чимало висновків. Головний — немає труднощів, які б не здолати. — Коли, наприклад, в моєму житті бувають тяжкі моменти, чи в моїх друзів, то я просто раджу їм брати приклад з нашого Івановича, — каже Зінаїда Ростиславівна. — Розповідаю про нього, його долю. Тоді все стає на свої місця. Повірте, всі наші проблеми проти тих, які має він, — ніщо. Оптимізмом інвалід «заразив» не лише колег. Першокурсник Віталій Суслик розповідає, що Валентин Іванович вміє так пожартувати, що жодному гумористові і братися нічого. Крім того, справляє враження фахова обізнаність викладача. Втім, історією та правом Валентин Баранюк займається лише у першій половині дня. Читає лекції, пише конспекти шрифтом Брайля. По обіді, зізнається чоловік, — творчість. Вірші — його хобі. Нещодавно він видав власну збірку «Поезія, як смолоскип в пітьмі». У ній доволі присвят друзям та колегам з нагоди днів народжень. Своє віршування Валентин Іванович називає «датським», простим, школярським. Утім, у такій поетичній формі автор зумів стовідсотково розкритися. І дарма, що говорити про це Баранюк не любить. Схвальний «вердикт» його поезіям винесло чимало критиків. Ще одна розрада — політика. За вітчизняними і міжнародними перипетіями він звик стежити з того часу, як позбувся зору. Жартує, у такий спосіб світ стає йому ближчим. Засмучують у цій справі Баранюка лише «шоумени». Так педагог називає вітчизняний політикум. Каже, між цими людьми не буде згоди, доки вони не перестануть копіювати відоме «тріо» — Лебедя, Рака і Щуку. Як тільки різновекторність у поглядах мине — українські справи підуть на лад. До речі, на цьому Валентин Іванович наголошував ще за часів свого депутатства. Свого часу він був одним з небагатьох незрячих депутатів у місцевій раді. Сліпих вчителів у Луцьку четверо. Усі вони знаються між собою, товаришують. Утім, до Баранюка на Волині пієтет особливий. Окрім педагогічної та літературної діяльності чоловік має ще одне захоплення. Він тренує команду шахістів-непрофесіоналів. Один зі спортсменів свого наставника вже перевершив, має чимало відзнак міжнародного рівня. Власне, за них чоловік і вдячний тренерові. А ще — за науку залишатися оптимістом за будь-яких обставин.
