24 січня 2006 року на 84-ому році життя після тяжкої хвороби відійшов у вічність Олександр Степанович Васильчук, фельдшер сільської амбулаторії села Мокрець Турійського району...
24 січня 2006 року на 84-ому році життя після тяжкої хвороби відійшов у вічність Олександр Степанович Васильчук, фельдшер сільської амбулаторії села Мокрець Турійського району.
До нього їхали за допомогою люди з усіх-усюд. Прекрасний фахівець, хоч і офіційно не мав вищої освіти, але був академіком у своїй справі. Навіть за день до смерті, передчуваючи неминучість вироку долі, він зібрав усі сили, щоб переступити поріг рідної амбулаторії востаннє. Залишив у подарунок колегам медичну енциклопедію, сказав напутні слова, побажав здоров’я і успіхів у праці. П’ятдесят дев’ять років свого життя Олександр Степанович присвятив благородній справі — охороні здоров’я волинян, а загалом його трудовий стаж — понад 65 років. Родом Олександр Степанович з Гайворонського району, колись Одеської, а нині Кіровоградської області. Хлопець із простої селянської родини у 1938 році вступив до Первомайської фельдшерсько-акушерської школи, яку закінчив напередодні війни. У липні 1942 року разом з іншими односельчанами був вивезений на примусову роботу до Австрії. Після невдалої спроби втекти потрапив у тюрму, а згодом — і в концентраційний табір. Після звільнення військами Радянської армії був мобілізований на військову службу, у складі санітарної частини потрапив на фронт. У грудні 1946 року демобілізувався і приїхав за призначенням на роботу в Оваднівський район на Волинь. А 7 серпня 1948 року почав працювати завідуючим фельдшерсько-акушерським пунктом села Мокрець. Тут пройшло все його подальше трудове життя. Як фахівець-медик Олександр Степанович був чудовим професіоналом: приймав пологи, лікував дітей, зцілював від різноманітних захворювань, готував ліки за власними рецептами. Без сучасної апаратури, лише на основі власного досвіду, професійного чуття, таланту, Олександр Степанович вмів поставити точний діагноз, призначити відповідний курс лікування. І пацієнтами його були не лише односельчани, жителі навколишніх сіл, а й приїжджі з усіх куточків області, України, а то і з-за кордону. Лікувалися у самобутнього лікаря-цілителя високі посадовці, духовні особи, військові чини. Олександр Васильчук був активним і в громадському житті. Тричі обирався депутатом Турійської районної ради, був беззмінним депутатом сільської ради. Мав чимало відзнак, зокрема, був нагороджений орденами Вітчизняної війни, “Знак пошани”, “За мужність”, багатьма медалями. Був удостоєний відзнаки “За особливі заслуги перед Україною”. Але найвищою нагородою для нього були людська вдячність, пошана, любов. Дві доби йшли і їхали звідусіль люди, щоб попрощатися з лікарем, який мав Божий дар цілителя, добре, чуйне серце. Олександр Степанович Васильчук ще за життя став людиною-легендою, і здавалося, йому було ніколи дбати про власне здоров’я. І хоч жорстока, підступна недуга поступово забирала життєві сили, він ніколи не нарікав, не скаржився і до останнього свого подиху переймався турботами про людей. Навіть в останні години Олександр Степанович бідкався, що на вулиці стояв сильний мороз: “Прийдуть прощатися люди — померзнуть”. Прощатися з ним справді прийшли сотні його колишніх пацієнтів, ті, кому він допоміг повернути здоров’я, подарував частинку свого щирого серця. І природа, ніби з поваги до великого лікаря, подарувала ясний погідний день. Висловлюємо найщиріші співчуття дітям, онукам Олександра Степановича. Пам’ять про цю прекрасну людину, талановитого лікаря, істинного сина української землі назавжди залишиться у серцях усіх, хто знав Олександра Степановича Васильчука.
Обласна організація ветеранів війни і праці. За дорученням громадських організацій Турійського району голова районної жіночої ради Любов ТУРЧИНСЬКА.
