Юзеф Лободовський висловлював щиру любов і захоплення українською землею.
За редакторства Юзефа Лободовського газета «Wolyn» у 1938 році закликала поляків «отверезитись від шовіністичного дурману»
Наклад видання за 3 березня було ліквідовано. Більше того – за таке вільнодумство «полетіла голова» не тільки редактора, а й волинського воєводи Генрика Юзевського
Наша довідка:
Юзеф Лободовський (19 березня 1909 – 18 квітня 1988) – польський письменник, публіцист, політик, історик, перекладач, автор 12 поетичних збірок, 7 романів, кількох сотень статей, численних перекладів з української, російської, іспанської та італійської мов. Лауреат Могилянсько-Мазепинської Академії наук. Редактор тижневика «Wolyn» (1937–1938).
Софія КАЛЮЖНА
Юзеф Лободовський малознаний для українців і забутий поляками в радянський період їхньої історії. Походив із польської родини і був польським патріотом, водночас «Україна стала його другою батьківщиною, батьківщиною за вибором, до якої мав найвищі почуття». Важливу роль у його житті і любові до України та українців відіграла Волинь. На запрошення волинського воєводи Генрика Юзевського у 1937 році приїхав у Луцьк редагувати тижневик «Wolyn».
Для науковця, дослідника його життя і творчості, доктора наук із соціальних комунікацій, професора Східноєвропейського національного університету ім.Лесі Українки Світлани Кравченко (на фото) Лободовський є Всесвітом особливого бачення України і її перспективи в майбутньому. Чому? Відповідь в інтерв'ю
Від матері дізнався, що Кубань — це земля не російська
– Юзеф Лободовський – поляк. То звідки в нього патріотизм до України?
– Він належить до тих письменників, які захоплювалися Україною з дитинства. Великою мірою це було зумовлено походженням. Народився у польській родині. Але з ранніх років, коли батько потрапив на службу у царську армію, родина переїхала до Москви. І фактично перші кроки свідомого дитинства пройшли в Росії. Там він навчився читати. Мати вчила польську мову, проте, мешкаючи в столиці і готуючись вступати до російської гімназії, вивчав також російську. Тоді ж почав читати книжки. Захопився поезією Лєрмонтова, Пушкіна, Нєкрасова. Потім вже модерністів, таких як Блок, Тютчев, Єсенін і т.д., Маяковського любив.
Він належить до тих письменників, які захоплювалися Україною з дитинства.
Втікаючи від голоду та революції, родина переїхала на Кубань і він потрапляє у середовище кубанських козаків. Тут дізнається від матері, що, виявляється, це земля не російська. Сюди переселилися козаки – нащадки Запорізької січі, втікаючи від переслідувань. Вони тут заснували станиці. Лободовський знайомиться з цими людьми, починає читати і цікавитися історією України. Пізнає козаків, відчуває їхній характер, ментальність. Пізнає оце вільнолюбство, прагнення свободи, природню нездатність підпорядковуватися. Він це все відкрив для себе ще у дитинстві. Читав дуже багато книг. Познайомився із творчістю українських письменників. Тобто, ще дитиною він отримує знання про інші слов’янські культури, крім польської. Дізнається про перипетії історичні, добу козацтва, війну козаків з поляками, пошуки порозуміння різних гетьманів, примирення з поляками, творення держави, поразку цієї ідеї. Він був людиною, яка мала неймовірні інтелектуальні здібності від Бога. Уже у 7,8,9 років читав величезну кількість книг із домашньої бібліотеки. І ось ці інтелектуальні здібності, відчуття кількох культур на пограниччі і дало йому ту глибину світогляду, поглядів і оцінок суспільних процесів.
Цитата Юзефа Лободовського: «Після повернення з Кубані стояли перед очима страшні сцени, був свідком екзекуції з одного й іншого боку: козаки вішали червоних, потім червоні розстрілювали білих і козаків. Ночами снилися закривавлені трупи, боявся сам зайти до темної кімнати».
– Він ще з дитинства почав писати і вірші, і публіцистику. На Кубані, у середовищі козаків складав ліричні вірші, а коли переїхав до Любліна (йому тоді було приблизно 12-13 років) у гімназії видавав шкільний часопис, де друкував свої вірші і публіцистичні твори, які сам не сприймав серйозно. Проте перша збірка «Про червону кров», яку видав за власні кошти на першому курсі навчання у Люблінському католицькому університеті, змінила подальше життя…
– У цю збірку ввійшли поезії революційні, атеїстичні. Але в польському суспільстві вони були потрактовані як шкідливі. Такі, що закликали змінювати суспільний устрій і не вірити фанатично в Бога. Критикували костел (церкву), його священників як інструменти політичної пропаганди влади. Збірка була засуджена до конфіскації і знищення. І, відповідно, на підставі цього католицький університет позбавив Лободовського права навчатися. Мало того, це рішення стосувалося інших вузів. Йому не можна було продовжувати навчання в жодному виші Польщі. Таким чином, Лободовський був позбавлений права отримати вищу освіту. І це підштовхнуло в таке бунтарське середовище, де почав активно займатися суспільною діяльністю. Він поділяв ліві погляди. Його залучили до себе польські комуністи і він почав виступати від їхнього імені як прихильник революційних змін у суспільстві. Тому вищу освіту не здобув, хоча планував і хотів закінчити факультет права.
– Крім письменництва, Лободовський був завжди активним у політичному і суспільному житті. Сповідував прометеївську ідею…
– Він почав писати про ідеї співпраці України та Польщі, українців та поляків, ще тоді, коли не знав, що існує прометеївський рух. А він у Польщі почав активно діяти приблизно із 1928 року, коли заснували організацію «Прометей» у Варшаві, інститут Східний і почали видавати українсько-польський часопис «Всхуд». Ця ідея виходила від лідера польського визвольного руху Юзефа Пілсудського, який розумів, що без вільної України незалежність Польщі завжди буде під загрозою. За допомогою цього руху Пілсудський хотів змінити світогляд поляків і переконати громадськість і політикум у тому, що Польща зацікавлена у співпраці, а не знищенні України. Адже знищена Україна – це значить кордон із Росією і загроза окупації Польщі.
Лободовський приєднався до цього руху ідейно, поділяючи їхні погляди всередині 1930-х років, розчарувавшись повністю у комунізмі. У 1932-1933 роках таємно поїхав до Києва і побачив, що відбувається насправді, побачив голод. Тоді він пережив велике розчарування і зрозумів, що комуністична ідеологія – це не та ідеологія, яка може принести справжню рівність, братерство і свободу суспільству.
«Він передбачив наш конфлікт, тому благав: «Сп’янілі нації, які товчуть одна одну в імлі, мають взятися за розум»
– Лободовський вболівав за долю українського народу через терор радянської Росії. Описував трагічну у своїх наслідках політику радянської влади, особливо «штучний голод, організований для того, щоб привести до покори та винищення український народ».
– Тоді починає активно друкуватися у часописах прометеївського руху. Перша його стаття 1932 року «Серця за барикадами», у якій він описав цілу концепцію співпраці українців і поляків, вийшла у люблінському часописі «Трибуна». І тут він пише про те, що між поляками і українцями виросла барикада непорозуміння і в цьому він бачив величезну проблему у польському суспільстві. Українці не розуміють поляків, поляки не розуміють українців. Поляки будують свою державу і вважають, що українці програли, а значить вони мусять змиритися і приймати все, що їм роблять поляки. Українці хочуть продовжувати розвиватися на умовах рівноправності, а їхні інтереси ніхто не враховує. Першою тезою він ставить проблему в державі. Другою – з цим треба щось робити, бо якщо не робити, то це набуде нечуваних масштабів і непередбачуваного результату.
Потрібно позбутися імперського ставлення поляків до українців, які вважають, що українці мусять асимілюватися і враховувати тільки їхні інтереси. З іншого боку, Лободовський писав, що українці мусять прибрати свій радикалізм, бо вони живуть у польській державі і повинні поважати польські закони, розвиватися культурно і політично, а не вбивати та не організовувати терористичні акти.
Цитата Юзефа Лободовського: «Ми, взагалі, не знаємо своїх сусідів (українців). Ми не хочемо їх пізнати. Ми не хочемо довідуватися про те, як вони живуть, чого хочуть і чого прагнуть. Ми бачимо в них гайдамаків і відчайдухів, головорізів і авантюристів. І ще одне. Ми не бажаємо говорити з ними, як рівні з рівними».
Ми, взагалі, не знаємо своїх сусідів (українців). Ми не хочемо їх пізнати. Ми бачимо в них гайдамаків і відчайдухів, головорізів і авантюристів...
– Він вважав, що потрібно почути, чого хочуть українці і чого хочуть поляки. Потрібен діалог. І його початком повинна стати культурна співпраця. Тобто розмова інтелігенції – письменників, поетів, художників. Потрібно почути один одного. Найголовніше те, що молодий 23-річний Лободовський ще тоді передбачив: якщо цю проблему не вирішувати, то вона набуде не контрольованих наслідків. І, власне, ми бачимо, що в 1940-х роках так і сталося. Ці його передчуття і передбачення, на жаль, справдилися.
Цитата Юзефа Лободовського: «Сп’янілі нації, які товчуть одна одну в імлі, повинні колись протверезіти. Нехай це трапиться якнайскоріше».
– Крім того, Юзеф Лободовський активно займався перекладами.
– Він добре знав історію України, літературу, культуру. Багато перекладав із білоруської, російської та української. Більше як Лободовський ніхто не переклав українських поетів на той час.
У 1960-х роках перекладає польською мовою працю Івана Кошелівця «Україна 1956 – 1968». У передмові зазначає, що в Україні завдяки літературним процесам пробуджується національна свідомість, яка сильніша, ніж в інших країнах.
Його серце описало красу волинської ночі і неповторність Полісся
– Як перебування у Луцьку вплинуло на його життя?
– Він приїхав на Волинь у 1937 році. Його запросив Генрик Юзевський попрацювати в тижневику «Wolyn», який він тут видавав. Він знав Волинь, бо тут бував раніше. Тут служив у війську, тут у нього була романтична історія кохання з рівненською поетесою Сузанною Гінчанкою. Він знав цю місцевість, знав Луцьк і Волинь, традиції, культуру. Дуже любив поета Юліуша Словацького і знав, що він походить з Волині. Тут написав багато поезій про волинський край.
На той час, у 1937– 1938 роках, опублікував більше 10 статей про Україну, українську культуру, історію, поетів, письменників, проблеми польсько-українських взаємин. Проте Лободовський не пробув на Волині навіть року. У 1938-му під впливом польських націоналістів Генрик Юзевський був відкликаний. Його спроба вирішити проблему польсько-українських стосунків на території Волині була потрактована радикальними поляками як зрада польських інтересів. За ним поїхав і Лободовський, який оцінив цей крок як катастрофу. Для нього це була поразка у питанні вирішення українсько- польських взаємин.
Цитата Юзефа Лободовського: «Громада (поляків) на пограниччі не має практично жодних контактів із українською людністю Волині, живе мало не за китайською стіною байдужості, зневаги та невігластва».
– Він дуже любив Луцьк, Волинь. Дуже любив ці волинські легенди, поліську природу. Багато його поезій написано під впливом перебування на Волині: «Думи волинські», «Полісся», «Ніч волинська», «Кисилин», де він описує красу природи, легенди, історію, згадує музичні та історичні персонажі. Видно, що ця любов, це розуміння України було в глибині його серця, в глибині його душі. І цей контекст, ця Волинь залишились у творчості Лободовського до кінця його життя.
Цитата Юзефа Лободовського: «Волинський воєвода Генрик Юзевський зазнав чимало неприємностей від польських шовіністів як «запроданець» тощо. «В інтересах Речі Посполитої компрометація Генрика Юзевського була нещадною, нелюдською. Судили навіть газету «Wolyn», котра відстоювала розсудливу позицію воєводи. На вимогу прокуратури було ліквідовано тираж газети за 3 березня 1938 року, яка закликала отверезитись від шовіністичного дурману».
Він казав, що людські цінності не можуть бути перекреслені жодною ідеологією. Якщо ідеологія перекреслює людину, значить вона не має права на життя. Тому він не міг повернутися у комуністичну Польщу, бо розумів, що його або розстріляють, або вивезуть у радянські табори. Він залишився там, де було польське середовище, польська еміграція. Працював на радіо «Мадрид» і у «Культурі» Єжи Гедройця.
Він казав, що людські цінності не можуть бути перекреслені жодною ідеологією. Якщо ідеологія перекреслює людину, значить вона не має права на життя.
Лободовському притаманне масштабне геополітичне мислення. Він бачив, що без союзників, без потужної співпраці таких народів, які зацікавлені у визволенні від впливу Росії, незалежної Польщі не буде. Як тільки ці країни потраплять під окупацію Радянського Союзу, наступною буде Польща. Тому ці думки Лободовського актуальна сьогодні як ніколи.
– Все життя Юзеф Лободовський докладав всіх своїх зусиль для того, аби подолати цей багатовіковий конфлікт, польсько-українську ненависть. Мріяв повернутися до рідної країни, але не дозволяли. Змусили дружину, яка залишилась у Любліні, розлучитись і відмовитись від його прізвища для того, щоб її не асоціювали з чоловіком, письменником Юзефом Лободовським, який критикував радянську Польщу, радянську дійсність. Він був заборонений. До кінця життя залишався громадянином Польщі і сподівався, що приїде колись на батьківщину. Але зрештою зрозумів, що не повернеться туди ніколи.
– Так, він помер у Мадриді у 1988 році. Як заповідав, його тіло кремували, привезли до Польщі і поховали на могилі матері на Люблінському цвинтарі.
