Між самогубством і дзвінком. Хто рятує українських ветеранів від суїциду? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.70 € 30.00
Між самогубством і дзвінком. Хто рятує українських ветеранів від суїциду?

Навіть сильні люди мають слабкі моменти

УНН

Між самогубством і дзвінком. Хто рятує українських ветеранів від суїциду?

Національна професійна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я для ветеранів Lifeline Ukraine відкрилася символічно – 14 жовтня 2019 року. З тих пір її команда надає допомогу 24 години на добу та сім днів на тиждень

«Ви молодець, що подзвонили. Це – ваша перемога над собою. Якщо у вас знову буде такий настрій, то телефонуйте нам, ми працюємо цілодобово», – завершує Галина телефонну розмову, яка тривала близько 15 хвилин.  

Поки вона говорить, в офісі повисає тиша і відчувається напруга – всі, хто знаходиться у кімнаті уважно слухають і, здається, бояться навіть поворухнутися. На тому кінці слухавки – чиєсь життя, яке може обірватися прямо зараз. А той, хто може урятувати чи, принаймні, вислухати та підтримати, – працівник Lifeline Ukraine.

Lifeline Ukraine – незалежна національна професійна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я для ветеранів. Хоча телефонують сюди не тільки вони. Часом дзвінки надходять від цивільних, зокрема, й від членів родин військовослужбовців. Їх тут також не кинуть – вислухають і підтримають.

Скільки ветеранів насправді наклали на себе руки? На жаль, в Україні не ведуть такої статистики, або ставляться до неї вкрай недбало. Так, у квітні 2018 року у комітеті Верховної Ради у справах ветеранів заявили, що життя самогубством закінчили понад 1000 українських ветеранів. Через декілька днів тодішній військовий прокурор Анатолій Матіос озвучував цифри у 554 учасників бойових дій, а у квітні 2019-го казав вже про понад 800. У грудні 2019-го, зад даними видання «Українська правда», Міністерство у справах ветеранів заявило: не має статистики щодо суїциду серед ветеранів. Адже ця інформація засекречена та знаходиться у розпорядженні СБУ.

Але тільки за шість місяців роботи гарячої лінії з превенції самогубств серед ветеранів (станом на початок березня 2020 року) на Lifeline Ukraine надійшло понад 1800 дзвінків. І з цієї величезної цифри частина й справді була рішуче налаштована на те, щоб звести рахунки з життям, йдеться на сторінці благодійного фонду «Повернись живим».

«На другу ніч роботи команди у нашому звіті з’явився запис: «Суїцидальний дзвінок»»

Засновник Lifeline Ukraine – Пол Ніланд, ірландський письменник та журналіст, який вже 17 років живе в Україні. Він зустрічає мене на вулиці, щоб провести до офісу.

– Дякую, що знайшли час приїхати до нас, – говорить він. – Про нас вже було багато матеріалів, але я буду розповідати стільки, скільки треба, щоб тільки допомогти ветеранам.

Коли Пол розповідає про організацію, його очі дійсно горять.

Заходимо в офіс гарячої лінії. У великій просторій кімнаті сидять четверо людей: троє операторів та один менеджер (тут ця посада називається «менеджер змін»). Оператори приймають дзвінки, менеджер змін – уважно слухає, як надається допомога, дає підказки у процесі та обговорює дзвінок після його завершення.

Стіни офісу прикрашають плакати з надписами «Ти не один», «В тебе є шанс допомогти, бо вони протягнули руку до тебе», «Добре, що зателефонував. Це означає – ти сильний», «Навіть сильні люди мають слабкі моменти». Всі ці слогани під час тренінгу придумали самі члени команди гарячої лінії, і це – принципи, якими вони керуються у своїй роботі.

Всі, хто знаходиться в кімнаті, привітно усміхаються, вітаються і знову повертаються до екранів своїх комп’ютерів. Один з операторів, Володимир, пропонує заварити кави. За кілька хвилин він люб’язно принесе її в кімнату переговорів, де ми з Полом розмовляємо.  

– Але найкраща чашка – ось ця, – говорить Пол, дивлячись на мою філіжанку, та показує на свою білу з надписом «Fuck u hutin».

«Пам’ятаю, на Майдані ми стояли втрьох: я, британець та норвежець, – пригадує Пол. – Тоді до мене підійшов чоловік з російським прапором та камерою і запитав: «Чому ця людина тримає британський прапор?». Я відповів: «Тому що це – прапор його країни». Тоді він запитав, чому я тут стою. І я сказав: «За справедливість». Те, що ми робимо зараз – допомога тим, хто нас захищає – також справедливість».

Пол володіє українською та російською мовами, і каже з усмішкою: «Я – ваш, українець». Цим він пояснює, чому брав участь у Помаранчевій Революції, чому 89 днів був на Майдані, а зараз опікується українськими ветеранами.

«Пам’ятаю, на Майдані ми стояли втрьох: я, британець та норвежець, – пригадує Пол. – Тоді до мене підійшов чоловік з російським прапором та камерою і запитав: «Чому ця людина тримає британський прапор?». Я відповів: «Тому що це – прапор його країни». Тоді він запитав, чому я тут стою. І я сказав: «За справедливість». Те, що ми робимо зараз – допомога тим, хто нас захищає – також справедливість».

Для Пола Ніланда історія з гарячою лінією з превенції суїциду серед ветеранів почалася у червні 2018 року. Тоді саме йшла дискусія щодо її створення в Міністерстві охорони здоров’я, яке на той час очолювала Уляна Супрун. Саме вона запросила Пола на одну з таких зустрічей.

«Коли я прийшов, мені показали дослідження, яке зробила організація Lifeline Australia. Я побачив дату – червень 2017. А прийшов на зустріч в червні 2018-го. І я був дуже злий! – розповідає Пол. – Тому що, виявляється, була рекомендація, що і як нам потрібно робити, але 12 місяців ніхто цього не робив! Це стало мотивацією для мене, я зрозумів, що ми маємо обов’язково зробити такий проект для наших ветеранів, для наших солдатів. Це питання насправді не унікальне, це історія не тільки України. У всьому світі, коли країна відправляє солдатів на війну, після цього завжди стикається зі складнощами. Ми це прекрасно розуміємо, тому що у нас близько 500 тисяч людей, які воювали останні п’ять років. І, якби ми не відкрили лінію, ситуація була б критичною».

Він говорить: історія з російсько-українською війною для нього близька. По-перше, він опублікував чимало статей в світових виданнях на цю тему (наприклад, в одному зі своїх матеріалів пояснював, чому громадяни Росії не мають бути присутніми в місії ОБСЄ в Україні). По-друге, має багато друзів, які воювали. Отже, весь наступний рік він працював над реалізацією проекту гарячої лінії для ветеранів війни на Сході, навчався, щоб ефективно ним керувати та будував корпоративне партнерство.

«Одного разу я отримав повідомлення від президента Фонду Східна Європа Віктора Ляха, в якому він мені писав, що посольство Великої Британії дає фінансову підтримку для проектів, які працюють з ветеранами. Відбувся конкурс, де були 68 різних заявок, але у підсумку посольство вибрало наш проект. Ніколи не забуду день, коли ми отримали зелене світло!».

Тоді Пол почав збирати команду. І, щоб проект працював за світовими стандартами, першою на роботу взяв психологиню, яка мала слідкувати за психологічним здоров’ям команди. Адже саме на них лягає великий вантаж – дзвінки від людей у важкому моральному стані.

Зараз команда Lifeline Ukraine – це 40 чоловік. 65% з них – це ветерани російсько-української війни (включно з головною психологинею, яка також є ветеранкою). Адже принцип роботи гарячої лінії – «рівний – рівному». Є також дружини військовослужбовців, психологи, соціальні працівники та капелани. Про кожного члена команди Пол може розповідати довго і натхненно.

«Це було складно, ми зустрічалися з багатьма людьми, але це теж було натхнення. Коли я зрозумів, що кожен день я буду працювати з нашими ветеранами, хлопцями, які воювали, для мене це було задоволення. Я їх поважаю. У нас зараз дуже хороші відносини, ми підтримуємо один одного, всі вони – герої», – говорить засновник Lifeline Ukraine.

Перед тим, як почати роботу, для команди провели тренінг співробітники з дотичної організації з Ізраїлю ERAN. Також з українцями займалися експерти із США.

Lifeline Ukraine відкрили символічно – ввечері 14 жовтня 2019 року, у День захисника України. Під дату не підлаштовувалися, просто саме у цей день були остаточно вирішені всі технічні моменти. З тих пір команда фахівців працює 24 години на добу та сім днів на тиждень.

«У той день я скликав команду. Ми зібралися в офісі о 18:00. А перший дзвінок був о 19:40. Його прийняв один із наших ветеранів, Володя (він попросив про це сам). Нам телефонував ветеран, якому потрібно було поговорити з кимось своїм, з тим, хто його зрозуміє. Цього чоловіка попросила про це дружина, яка знайшла інформацію про нашу гарячу лінію. А на другу ніч роботи команди у нашому звіті з’явився запис: «Суїцидальний дзвінок», – пригадує Пол.

Він розповідає: був випадок, коли оператори допомагали ветерану протягом близько 12 годин. Під час одного дзвінка він тримав у руках гранату, під час іншого – стояв на 10 поверсі. У таких випадках, каже Пол, працівники гарячої лінії керуються не тільки моральними принципами, а й законодавством України.

«Наша основна місія – допомагати психологічно, підтримати людину, щоб вона почала бачити життя по-іншому. Але, перед тим, як відкрити лінію, я консультувався із керівництвом патрульної поліції, де мені розповіли, що за українським законодавством залишати людину у небезпечній ситуації – порушення. Тому у деяких випадках ми вимушені звертатися до правоохоронних органів. Але треба розуміти, що оператор не зробить це без відома людини, яка телефонує. Він обов’язково має попередити: «Зараз я маю звернутися до правоохоронних органів». У нас немає часу, щоб взяти паузу і сказати: «Зачекайте секунду», адже ми фокусуємося на цьому дзвінку і на цій людині. І, якщо знаємо, що вона в небезпечній ситуації, повинні звернутися в поліцію. Хоча таких випадків було лише кілька, і, повірте, це дуже важке рішення для нас».

Така ж ситуація і з залученням третіх осіб. Без відома людини, яка телефонує, оператори не можуть звертатися до її близьких. Але, якщо ветеран сам дав контакти, скажімо, дружини, працівник попередив, що зателефонує їй, аби вона прийшла на допомогу, а чоловік погодився – це припустимо. В інших випадках це – порушення етичних норм, які суворо заборонені.  

«Ніколи не знаємо, що буде під час наступного дзвінка»

Сімейні проблеми, відсутність роботи, провина через втрату побратимів, неконтрольована агресія – причини, від яких втомлюються ветерани та телефонують на лінію підтримки, бувають різними. Дзвонять ветерани, діючі військовослужбовці, мами, чиї сини та доньки виконують завдання на передовій, дружини.

«Якось ми отримали дзвінок від сина ветерана. Хлопчик нам сказав: «Папа зі мною не грає в футбол, як раніше. Що мені робити?». Ми йому не навали настанов, що, мовляв, треба татові сказати так або так. Адже ми не даємо порад про третю людину, а працюємо з тим, хто дзвонить нам зараз, розповідає засновник Lifeline Ukraine. – Оператори дають емоційну підтримку. Хлопчику пояснили, що тато змінився, бо він брав участь в бойових операціях, що йому зараз складно. «Ти повинен розуміти, що його характер трохи змінився. Але, якщо він грав із тобою в футбол до війни, то значить він тебе любив, отже, любить і зараз». Після цього дзвінка ми почали радитися з юристами, питати, як за законом діяти в ситуації, коли нам телефонує людина молодша 18 років».

В робочій день на гарячу лінію може надходити від 15 до 35 дзвінків,у вихідні – від 40 до 50. Не всі вони від ветеранів, які опинилися у важкому моральному стані. Часто люди телефонують, щоб дізнатися, хто такі Lifeline Ukraine та хто може до них звертатися по допомогу.

«Не можу сказати, що у нас кожен день є суїцидальний дзвінок. Буває, дзвонять просто поговорити. Якось я відкрив звіт і побачив там українське слово, яке ніколи не чув, – «самотність». Я запитав колег, що це таке, і мені хтось переклав його російською – «одиночество». А я навіть російською такого слова не чув. І потім одна колега мені переклала його англійською. Самотність. Ось це і є причина. І ми ніколи не знаємо, що буде в наступний дзвінок, – говорить Пол Ніланд. – Одного разу я спостерігав, як наша операторка слухала людину, а приблизно через 35 хвилин запитала: «Скажіть, ви щось сьогодні їли? У вас є де і що перекусити? Я тоді рекомендую вам поїсти. І не пийте більше, будь ласка. Передзвоніть хвилин через 40. А, якщо хочете відпочити і подзвонити через дві години, – добре, я буду тут». І тоді чоловік, з яким вона говорила по телефону, попросив її: «Не називайте мене Олександр, я – Саша». Як на мене, це був «золотий» момент. Він довірився їй. Потім цей чоловік дзвонив ще раз. І тоді з ним розмовляв один із наших ветеранів. Я запитав: «А як ти його називав: на ти або на ви?». Він відповів: «На ти». Ось це і є «рівний – рівному». Неправильно говорити, що людина, яка хоче накласти на себе руки, – слабка людина. В усьому світі є гарячі лінії по превенції суїцидів. І, я вважаю, що самогубства (Україна в принципів цьому питанні на восьмому місці у світі) є національною проблемою, тому ми повинні думати, як це виправити».

«Рівний – рівному»

Поки ми з Полом розмовляли, в офіс прийшла друга зміна операторів. Всього змін тут три: з 07:00 до 13:00, з 13:00 до 19:00 та з 19:00 до 07:00. Графік вибудовується таким чином, щоб кожен працівник мав різний графік роботи в тиждень.

Усміхнений Андрій, який тільки-но прийшов на роботу, також ветеран. Він пішов воювати у 2014 році, пройшов бої, зокрема, за Дебальцеве і демобілізувався у 2017 році. Він розповідає: період адаптації до мирного життя пройшов для нього досить легко, хоча і він стикався із тими ж проблемами, що й майже кожен ветеран.

«Я знав статистику, знав, що хлопці після повернення з війни покінчували життя самогубством. Таке бувало і у моєму підрозділі. Дійсно, важко знайти себе після повернення, – говорить Андрій. – Військовослужбовець впадає в стан, як ми його називаємо, «тунельне бачення». Коли служиш – це просто: поставили завдання, а ти його виконав. В мирному житті потрібно більше комунікувати з людьми, вирішувати сімейні проблеми, знайти роботу, при цьому, соціальної допомоги як такої немає. Якщо зробити статистику з наших дзвінків, то ветерани часто стикаються з непорозумінням суспільства. Я й сам стикався з тим, що з ветераном не хочуть працювати. Особливо, коли на співбесіді чули, що я служив у 2014 – 2016 роках, казали «Ми вам передзвонимо». Звичайно, ніхто не передзвонював». 

Андрій працює на гарячій лінії від самого початку її запуску. Каже, принцип «рівний – рівному» дійсно працює. Після того, як на тому кінці слухавки ветеран чує, що говорить з людиною, яка також воювала, відкривається та дійсно може виговоритися.

«Я прийшов працювати сюди, тому що це моя тема. Переживання, коли приймаєш дзвінок, є завжди, – розповідає ветеран. – Найважчий мій дзвінок був, коли телефонував ветеран на підпитку. Це була довга розмова, яка тривала більше години. Я спитав, скільки він випив. Він відповів, що у нього ще є півпляшки. Я вмовив його більше не пити, почав конструктивну розмову. Чоловік постійно казав: «Друже, я на 17 поверсі, один крок і я вже там. Що мені робити?». Ми завжди робимо акценти на цінностях – родина, діти – намагаємося розширити бачення. У тому випадку я також говорив про це. Ми поговорили і він сказав: «Я виговорився, але, мабуть, я це зроблю. Плюс? Мінус?» Тоді я спитав: «Ти хочеш перекласти на мене відповідальність?» Він сказав, що ні. Закінчилося тим, що він  подякував, навіть трохи розплакався. Це було тяжко».  

«Не всі можуть отак зателефонувати і одразу викласти душу», – говорить Ірина.

Вона – менеджер змін. Дівчина має досвід роботи соціальним працівником. У Lifeline Ukraine також працює з першого дня.  

«Насильство в родині, алкоголь, криміналізація – це проблеми у суспільстві, яких, на жаль, не уникнути, якщо в країні йде війна, – каже Іра. – Чому я прийшла працювати саме сюди? Якщо від мене щось залежить, якщо я можу допомогти хоча би чимось, то маю це зробити».

Вона розповідає про дзвінки, які були протягом роботи гарячої лінії та каже, що найголовніше в їхній роботі – допомогти та не порушити правил конфіденційності. З якого регіону телефонує людина, яке її прізвище, де вона служила та ким працює – ця інформація не цікавить операторів. Головне – допомогти тут і зараз.

«Ми завжди питаємо, чи зможе людина нам зателефонувати пізніше, щоб перевірити її стан. Звичайно, переживаємо. Частіше нам телефонують. Але є неохочі розмовляти, тому для них є чат на сайті або сторінка на Facebook. Туди також часто пишуть ветерани».  

Поки ми говоримо, ще одна співробітниця Галина щось уважно читає на моніторі свого комп’ютера. На ній – рожеві домашні капці (тут взагалі дотримуються принципу комфорту та дружності). Як тільки підходжу до неї, жінка щиро посміхається. Така в неї, каже, мабуть, доля – працювати на гарячих лініях.

Галина – дружина військового. Має освіту психолога, а у 2016 році закінчила семінарію, де отримала спеціальність капелана та хотіла поїхати на передову. Але замість пішла працювати на лінію довіри. Коли вона закрилася, прийшла на Lifeline Ukraine.

«Я ще працюю, як громадський діяч у військовій частині з жінками. Я б не сказала, що у мене були важкі дзвінки. Досвід все ж таки додає впевненості. Телефонують різні люди, з різними проблемами, але справляємося. Тим паче, коли ти консультуєш, тебе слухає менеджер, може написати записочку з порадою, в який бік повести розмову», – говорить жінка.

Коли я вже збираюся йти, в офісі роздається дзвінок. Розмова триває близько 15 хвилин. Це телефонує не військовий, а дівчина, яка потерпає від домашнього та психологічного насилля.

«Ви молодець, що подзвонили. Це – ваша перемога над собою. Якщо у вас знову буде такий настрій, то телефонуйте нам, ми працюємо цілодобово», – завершує телефонну розмову Галина.

І це не пусті бездушні слова. Це – те, у що вірить кожен співробітник Lifeline Ukraine. Адже кожного дня чує, скільки сили докладають люди, щоб озвучити те, що болить.

P.S

– Поле, то як зробити так, щоб українські ветерани не хотіли покінчити життя самогубством? – питаю. – Що має робити кожен з нас? Та суспільство в цілому?

 – Суспільство! Дуже гарне питання! Суспільство! – говорить Пол, відкриває записник та пише посередині листа великими літерами слово «Общество». – Військовий ніколи не забуде те, що пережив. На третьому нашому тренінгу чоловік, який воював у В’єтнамі, розповів історію. Коли він хотів підписувати контракт втретє, його командир порвав папери і сказав: «Ні, ти занадто багато бачив і зробив. Ти більше не будеш служити». Коли розповідав, то почав плакати. І сказав нам: «Fuck, 50 years» («Б**ть, 50 років»). Тобто, пройшло багато років, а він досі не забув.

Lifeline Ukraine працює цілодобово. Номер гарячої лінії – 7333. Також можна звернутися по допомогу на електронну пошту help@lifelineukraine.com, у чаті на сайті https://lifelineukraine.com/ або на сторінці Facebook.