Болючий сум невигойною раною ввійшов у наші серця. Передчасна смерть забрала із газетярських рядів редакції «Волині» нашого колегу, прекрасну людину і журналіста від Бога Святослава Крещука...
Болючий сум невигойною раною ввійшов у наші серця. Передчасна смерть забрала із газетярських рядів редакції «Волині» нашого колегу, прекрасну людину і журналіста від Бога Святослава Крещука.
На Волині є багато чудових журналістів. Але й серед них Святослав Крещук виділявся як яскрава творча індивідуальність, людина із своїм баченням світу, із своїм тільки йому властивим почерком, із тонкою ліричною душею. Його публікаціям була притаманна особлива тональність, зворушливий, проймаючий до глибини душі стиль. Більше чверті століття найкращих своїх літ він віддав нашій газеті. Напевно, нікого не знало стільки читачів, причому так добре і так близько, як його. Його публікацій чекали, ними зачитувались, вони викликали хвилюючий відгук. Щономера Святослав Крещук приходив до читачів із щирим, теплим звертанням «Доброго дня вам, люди!». Їм він адресував і найсвіжішу інформацію, і глибокі думки, і свої найкращі почуття. До нього щодня зверталися люди із своїми потребами і болями, а він завжди спішив їм на поміч. Коли ж йшов у відпустку чи з колії його вибивала хвороба, читачі відразу тривожилися: «А де Святослав Васильович, що з ним?». Особливе місце в творчості Святослава Крещука займали тема охорони природи, публікації про різні непрості життєві ситуації, про складні людські долі. Тут сповна проявлявся його хист небайдужого дослідника, тонкого психолога, ліричний склад його душі. Він вмів про складні речі писати просто і дохідливо, й водночас емоційно, проникливо, образно. Життя не пестило Святослава Васильовича. Тривалий час його не відпускали із своїх жорстких лещат хвороби, які він «привіз» із журналістських відряджень у Чорнобиль. Але не такого характеру був наш колега, щоб скаржитися, випрошувати для себе якісь послаблення. Він продовжував нести важку журналістську ношу і на своїх хворих ногах. Зате яка світла і могутня була його голова. Святослав Крещук особливо гостро відчував чиїсь болі. Забуваючи про свої, він в будь-яку хвилину готовий був йти на поміч людям, які до нього зверталися. Святослав Васильович за покликом своєї тонкої ранимої душі постійно і багато займався благодійництвом. Скільком людям він допоміг в ході акцій «Коляска для інваліда», «Автобуси надії» та багатьох інших — і не перерахувати. А скільком із тих, кого охопив розпач і розгубленість, він повернув і віру в себе та добро, і моральну опору в житті. Святослав Крещук з честю носив високе звання заслуженого журналіста, а за багатьма достоїнствами був народним. Доброта і щирість Святослава Васильовича, здавалося, не знала меж. Його дуже боляче ранили несправедливість, зрадництво, байдужість і черствість, чого так багато довкола. Проти них він часто виглядав беззахисним, переживав і страждав. Його нерідко в цьому не розуміли, а він знаходив полегшення і розраду в зовсім несподіваних ситуаціях. Він не міг спокійно пройти мимо бездомних собак, давав їм у себе прихисток і вони йому відповідали дивною прив’язаністю і любов’ю. Під час постійних спілкувань із братами нашими меншими він, здавалося, хотів виповісти те, в чому не розуміли його люди. Наш дорогий колега завжди старався допомогти іншим, а себе не вберіг. Можливо, й наша вина є в тому, що ми не змогли відвернути його від найгіршого. І від усвідомлення того, що Святослав Крещук міг би ще немало пожити і довго творити для доброго імені нашої газети і задоволення наших читачів, стає ще більш гірко і боляче. Ми осиротіли, дорогий Святославе Васильовичу, без тебе. Осиротіла «Волинь», осиротіла вся волинська журналістика. Тому що так душевно, проникливо і мудро, як ти, мабуть, ніхто з нас не скаже. Так щиро і безпосередньо, як ти, до людей ніхто не звернеться. Так цінувати і любити людей, як це було притаманно тобі, ніхто не зможе. Позавчора, у недільний день, нашого колегу і друга прийняла в свої холодні обійми рідна коршівська земля. Прийняли в обійми по дорозі в інший світ і найдорожчі його люди — мама і тато, поруч з якими він похований. Вони його, як зможуть, так і обігріють, попросять разом з нами у Бога упокоїти його ніжну, раниму душу, прийняти її у Царство небесне. Своєю добротою, щирістю і значимими безкорисливими ділами він заслужив на це. Колектив редакції газети «Волинь».
