У майже 80 років відшив 2000 похідних солдатських «шаф» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.44 € 33.30
У майже 80 років відшив 2000 похідних солдатських «шаф»

Він працює по 12 годин на день, щоб задовольнити потреби військових у пошитті спецвиробів.

Фото з Фейсбуку

У майже 80 років відшив 2000 похідних солдатських «шаф»

У громадській організації «Мольфар» Володимира Цвілодуба називають «Його величність волонтер»

Він працює по 12 годин на день, щоб задовольнити потреби військових у пошитті спецвиробів. Лише за останній рік він пошив кілька сотень спальних мішків і понад 1900 похідних солдатських «шаф» у вигляді 120-літрових баулів. Вони зручні у використанні, виготовлені зі щільного водостійкого матеріалу та призначені для зберігання особистих речей бійців, пише газета День.

Оцінили вироби Володимира Цвілодуба і фронтові медики, для яких він постійно відшиває безкаркасні ноші. У спокійній обстановці — це сидушка, на ній можна зручно посидіти або прилягти і трохи перепочити, а під час бою — перші помічники, щоб урятувати життя поранених бійців на лінії вогню.

«Лише таких нош ми доставили на фронт уже 750 штук, а ще спальні мішки, похідні шафи, палатки. Не знаю, як пан Володимир у свої 80 років все встигає, — розповідає голова ГО «Мольфар» Юлія ВОТЧЕР. — Жодного разу він не сказав, що втомився чи не може виконати замовлення із фронту. От наприкінці березня із Вінниці на передову ми відправили чотири тонни вантажу для бійців. Крім звичних напівфабрикатів та саморобних наборів для швидкого приготування їжі, захисники отримали 200 баулів і 120 нош. А загалом за шість років війни вже й не злічити, скільки «добра» він відшив».

Сам Володимир Цвілодуб за фахом радіоінженер, 35 років він працював конструктором на заводі «Арсенал». Зараз мешкає в Києві, але тісно співпрацює з вінницькими волонтерами. Свою квартиру переобладнав під швейний цех. Використовує швейну машинку своєї дружини, котру поховав уже більш ніж десять років тому. Раніше він багато часу проводив у мандрах, на його рахунку не одна підкорена вершина. Коли роки взяли своє, зайнявся пошиттям туристичних наметів, а з початком війни почав допомагати військовослужбовцям, причому безпосередньо тим, які тримають першу лінію оборони.

Він працює по 12 годин на день, щоб задовольнити потреби військових у пошитті спецвиробів.

 45 років водить людей на гору Говерла у Карпатах

— Із юності ­захоплювався походами в гори, — розповідає Цвілодуб. — Разом із туристичним клубом «Арсенал» був на Памірі, підкорював Уральські гори й вершини Камчатки. Хотів більше часу проводити в мандрах, але через роботу не виходило. Вирішив змінити життя. Звільнився.

Першу туристичну групу в Карпати Володимир Михайлович повів 1973 року.

— Те сходження на Говерлу було найскладніше. Стояла зима, снігу лежало по пояс. У лісі він був м'який — ноги постійно провалювалися. На відкритому просторі став твердий, іти було легше. До вершини дісталися години за 3. Спускалися на лижах. Важкі рюкзаки не дозволяли робити вправні піруети, тому часто падали. За годину гепався у сніг 20 разів. Уже внизу відчув сильну втому. Їсти не хотілося, тільки спати.

Володимир Михайлович знає вісім маршрутів на Говерлу. Туристів водить трьома: один — крутий, другий — пологіший, а третій — найдовший.

— Останній, через вершини Пожижевська та Брескі — найкрасивіший. Угору треба підніматися 3 години. Цим маршрутом на вихідних ходять багато людей — тисячі, як у метро. Сходження на Говерлу — це своєрідна психотерапія. Була одна туристка Тетяна. Її звільнили, не дали допрацювати до пенсії кілька років. Зневірилася, була пригнічена. Після підйому в неї з'явилися нові цілі в житті. За кілька тижнів влаштувалася на кращу роботу.

Перед підйомом просить туристів пройти медичний огляд.

— Кожні 40 хвилин зупиняємося і міряємо пульс. Якщо підвищився удвічі, треба зупинятися чи повертатися. Нестачу кисню перш за все відчуває серце. Якщо йти швидше, ніж воно дозволяє, може статися серцевий напад. Раз одна жінка не витримала швидкого темпу і їй стало зле. Змушені були відпочивати майже годину.

Трохи більше 10 відсотків людей не доходять до вершини. Кажуть, важко. На півдорозі повертаються. Обіцяють підкорити її іншим разом. Сам один раз не зміг дістатися крайньої точки. На половині шляху почався сильний вітер. Усією групою взялися за руки, бо зносило. Останні кілометри треба було йти відкритим простором, де вітер був ще сильніший. Вирішили не ризикувати — повернулися в табір. А якось за кілька метрів до вершини застав дощ. Вода зі схилів збиралася у рівчак, яким ішов. Потік збив із ніг і проніс униз кілька метрів. Пощастило, бо вода різко повернула вбік і викинула мене з рову.

Володимир Цвілодуб щодня робить зарядку, раз на тиждень проходить 20 км. Він — удівець. 46 років прожив у шлюбі з радіоінженером Ольгою. Вона померла 10 років тому. Має синів 47-річного Сергія та Олега, 55 років. Обоє — інженери.

Пошив 20 синьо-жовтих наметів

Колись намети і спальники для туристичних груп Володимир Цвілобуд купував. Останні 10 років шиє сам.

— Раніше намети робили з брезенту, а спальники шили з вати, — розповідає киянин Володимир Цвілодуб. — Тягати їх за собою було незручно, бо вони важкі. Коли у продажу з'явився парашутний шовк і капрон, почав їх шити самостійно. Креслення взяв у товариша. Навчився шити на машинці дружини. Зробив майже 100 наметів, 20 із них — синьо-жовті.