Колись, після багатьох розчарувань, я пообіцяла сама собі, що більш ніколи нікого не любитиму. Але кохання постукало в мої двері, я їх відчинила. Та виявилось, що знову даремно. Що знову мене чекали безсонні ночі, сльози і розпач...
Колись, після багатьох розчарувань, я пообіцяла сама собі, що більш ніколи нікого не любитиму. Але кохання постукало в мої двері, я їх відчинила. Та виявилось, що знову даремно. Що знову мене чекали безсонні ночі, сльози і розпач. З Євгеном я познайомилась у своєму селі, куди він приїжджав у справах. Вечір знайомства був просто чудовим — ми розмовляли, нам було весело, він провів мене додому. А наступного дня чомусь все змінилось — я відчула якийсь холодок в його словах. На цьому й розлучились. Довгий час ми не бачились. Я не витримала і зателефонувала йому. Хотіла домовитись про зустріч (бачте, навіть забула про гордість!). Та вже з перших слів Євгена зрозуміла, що зустрічі не буде... Коли я познайомилась з Євгеном, то повірила в те, що можу бути щасливою, що на землі є щось прекрасне. Тільки це прекрасне знову кудись зникло. І я повторюю собі, що треба все забути. Тільки ж як забути ці карі очі, цю милу посмішку і лагідні руки? І в той же час я не можу зрозуміти, як це сталось, як я могла покохати людину, яку так мало знала? Адже я знала тільки те, що звуть хлопця Євгеном, що в нього день народження 13 вересня, і що живе він нібито в Горохівському районі. А, може, це також було обманом?.. Караюсь, сумніваюсь і все ж звертаюсь до нього: “Женька, якщо ти зараз читаєш ці рядки, то, будь ласка, дай про себе знати. Ти знаєш, як мене знайти, знаєш, як мені потрібний. Ти все знаєш...”. Н. Володимир-Волинський район.
