Дівчата-волонтери зустріли Андрія в Володимирі-Волинському зимою 2015 року.
Тіло волинського Героя привезли додому
Сьогодні області оголошено днем жалоби. 20 квітня цього року в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил загинув волинянин, житель Любомльського району, командир 2 механізованого взводу 7 механізованої роти лейтенант Андрій Шинкарук. Військовослужбовець був призваний на військову службу за контрактом у 2014 році
Сьогодні вночі тіло Андрія Шинкарука привезли на Любомльщину. Об 11.00 від порогу рідного дому його перевезуть до місцевої церкви. На 12.00 заупокійна служба в церкві в присутності тільки найрідніших. Решта на вулиці з дотриманням усіх вимог цьогочасного карантину. На 13.00 панахида і громадське прощання біля стели памяті. Про це у фейсбуці інформує Андрій Дем’янчук.
«Весна таки скупа цього року на справжнє тепло. Але я знаю для чого вистояли, в нічних заморозках, тюльпани. Щоби завтра ми занесли їх на дорогу, якою буде їхати востаннє український офіцер, любомльчанин, Андрій Шинкарук. Об 11.00 від порогу рідного дому, що по вулиці Шевченка 158, по Островецького, далі на Дружби, і через перехрестя на Незалежності, до української церкви на своє останнє земне Богослужіння поїде герой України. Проведемо по цих вулицях його востаннє з квітами і запаленими лампадками. Звичайно, Андрій заслуговує на більше... Але що більшого ми можемо зробити, ніж підтримати маму, бабусю, і його рідних сестер, віддавши останню шану, засвідчивши вдячність родині?
Ми приїхали до мами, привезли коровай весільний, а мама каже: «чому ви так легко одіті? Холодно ж на вулиці». Ви чуєте в простих словах - турботу?
На 12.00 заупокійна служба в церкві в присутності тільки найрідніших. Решта на вулиці з дотриманням усіх вимог цьогочасного карантину. На 13.00 панахида і громадське прощання біля стели памяті. Приїдуть друзі, побратими і командири Андрія. Я би просив любомльчан не оминути увагою людей у формі. Звичайно, всі квіти завтра для Андрія. А от потиснути руку і подякувати за те що нас захищають, було б зовсім не лишнє.
Потім дорога знову поведе Андрія додому. Але він не доїде якихось сто метрів і зупиниться біля свого прадіда, з яким вже може змагатися по кількості нагород.
Вночі Андрій приїде в наше рідне місто, і місто в лиці небайдужих зустріне його світлом свічок і лампадок. Ніч буде тиха і спокійна. Зверху зорі, знизу свічі. В середині біль і сльози. Триклята війна. Ми приїхали до мами, привезли коровай весільний, а мама каже: «чому ви так легко одіті? Холодно ж на вулиці». Ви чуєте в простих словах - турботу? Материнському серцю потрібно про когось піклуватися. Залишиться піклуватися про внуків і про дочок. Але не про єдиного сина...» - пише Андрій Дем’янчук.
