Останнім часом питанням номер один в Україні стала газова криза. У зв’язку з цим Кабмін розпорядився, аби енергетики скоротили споживання газу у нинішньому році не менш як на 700 млн. кубів...
Останнім часом питанням номер один в Україні стала газова криза. У зв’язку з цим Кабмін розпорядився, аби енергетики скоротили споживання газу у нинішньому році не менш як на 700 млн. кубів. А це означає, що неминучим буде перехід на альтернативні види палива, серед яких чільне місце відводиться вугіллю. Разом з тим профспілки шахтарів б’ють на сполох, що внаслідок недофінансування вугільної галузі у 2005 році зменшився видобуток вугілля у порівнянні з 2004-м на 3,8 млн. тонн. Як усе це відбивається на діяльності наших волинських шахт, які перспективи їх розвитку – розмова нашого кореспондента з генеральним директором державного підприємства “Волиньвугілля” Михайлом Борсуком
Алла ЛІСОВА
- Михайле Миколайовичу, за час вашого перебування на цій посаді, яка випала на період загострення енергетичних проблем, чи змінилися підходи вищого керівництва до потреб вугільників? - З вересня минулого року мені доводилось часто бувати у Міністерстві палива та енергетики, вирішувати багато виробничих і фінансових питань. Мушу сказати, що знаходив там порозуміння і підтримку. Ще легше стало спілкуватися на урядовому рівні після відокремлення шахт в окрему структуру – вони вийшли з-під крила Мінпаливенерго і знов об’єдналися у Міністерство вугільної промисловості. Зараз без жодних перепон можна вийти на зв’язок із міністром і з його заступниками. - Роками точилися розмови про невідповідність затрат на видобуток вугілля і його ціни. Чи зменшився цей дисбаланс тепер і наскільки тверде паливо стало більш затребуваним? - Скажу найперш, що проблем із збутом палива ми не маємо. Наше волинське вугілля, яке через високу зольність змушені відправляти на збагачувальну фабрику, - газове або, іншим словом, енергетичне, йде виключно на спалювання на Бурштинську ТЕС. Щодо ціни, то вона з початку нинішнього року піднялась на 7 відсотків. Звичайно, це економічно відчутно для нас. І держпідтримка суттєво збільшилася — з 1 млн. 800 тис. гривень у місяць до 4 млн. 780 тис. гривень. - Напевно, непросто це далось, судячи з того, що вам доводиться часто їздити до Києва? - Якщо відверто, то так. Але добре, що ці поїздки є результативними. Нерідко чую навіть докір, що, мовляв, у міністерства одне лише “Волиньвугілля”? Не можу сказати про інші виробничі об’єднання. Але те, що до одного з найменших в Україні вугільних регіонів, яким є ми, повернулися обличчям, - факт. Взяти хоч би те, що вперше за 15-17 років було куплено прохідницький комбайн, або те, що на одному з найперших у нинішньому році тендерів по забезпеченню шахтним обладнанням розіграш проводитиметься по двох наших лавах – 221-й шахти № 1 та 405 п’ятої. - Михайле Миколайовичу, відомо, що перше вугільне підприємство працює найгірше протягом багатьох років, точилися розмови навіть про його закриття, оскільки Президент Віктор Ющенко заявляв, що збиткові підприємства підлягають ліквідації... - За великим рахунком, якщо шахта не справляється з планом, з нею треба щось робити: вкладати гроші туди, вимагаючи віддачі, приєднувати до когось або закривати. У даний час по першій шахті ми вибрали перший варіант. Змонтували одну лаву, буде ще й друга – вони повинні себе виправдати. Якщо ж ні – то однозначно, що вона буде переведена у третю групу, підприємства якої йдуть на закриття. Добре, що зараз цим займатиметься не УДКР (компанія по реструктуризації шахт – А. Л.), а державні підприємства і нестимуть за це відповідальність. Адже та ж перша шахта цінна тим, що у ній знаходиться вкрай потрібний сировинний додаток для арочного кріплення на інших підприємствах. А запаси вугілля там зовсім незначні... - А скільки можуть прожити інші діючі волинські шахти, звичайно, за найсприятливіших економічних умов? - Найбільш перспективна у нас шахта “Бужанська”, але її треба розвивати. І крок до цього вже зроблений: є сподівання, що весною надійде обладнання на ще одну лаву. Тоді вона працюватиме років двадцять. Дев’ята при тому, що вона по видобутку завжди попереду, працює на збалансових запасах, яких є близько двох мільйонів тонн. Дещо менше сировини на п’ятому вугільному підприємстві... - У січні нинішнього року ви спрацювали з мінусом знову ж таки “завдяки” першій шахті. Чи вдасться надалі покращити ситуацію? - Однозначно. Оскільки у нас проводився монтаж лав, в міністерстві до цього поставились з розумінням. А далі – не маємо права мінусувати, бо це наше життя. - Але ж в усі часи вугільна галузь не обходилася без дотації. А вона, як відомо, навіть при таких збільшених цифрах не покриває усіх затрат. - Державну програму на нинішній рік ми захистили успішно, у результаті чого випливала цифра 126 млн. гривень. Тобто у місяць наші шахти мали отримувати 11 млн., а маємо наполовину менше. Але я впевнений, що ця цифра буде переглянута у бік збільшення. - А самі маєте план пошуку резервів, адже висить ще й борг по зарплаті перед шахтарями? - Безсумнівно. Ближчим часом ми проплатимо залишки грудневої зарплати і перейдемо до січня. Ще є 35 відсотків листопадового боргу. Але, оцінюючи реально ситуацію, я з впевненістю кажу: у нас ще не все так погано. Держава допомогла зменшити борги навіть тоді, коли ми цього не чекали. А стосовно резервів, то ми їх шукатимемо. Я згідний, що необхідно переглянути повністю витратну частину. Підніматимемо те, що лежить на землі з метою повторного використання. Час заставляє вчитися рахувати кожну копійку, і кожен працюючий повинен з високою відповідальністю ставитися до своєї ділянки роботи. - Кажуть, що ви вимогливий керівник як до себе, так і до підлеглих. Що вас найбільше болить? - Те, що в нас, окрім дев’ятої, бідні і занедбані шахти. Тому ввели в практику щотижня виїжджати на підприємства, на основі побаченого і почутого складати відповідні протоколи, згідно з якими когось зобов’язати, а когось і матеріально заохотити. Болить і те, що в нас гостро не вистачає і робітничих, і ще більше – інженерно-технічних кадрів. Останніми, окрім того ж таки дев’ятого вугільного підприємства, не укомплектована жодна шахта. Усього зараз є вакантними близько 300 місць. Чимало працює пенсіонерів – я не можу знайти їм рівноцінної заміни. А молодь вчитися і переймати досвід не хоче.
