Мама двох дітей з інвалідністю відчайдушно бореться з раком в умовах карантину - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.37 € 33.50
Мама двох дітей з інвалідністю відчайдушно бореться з раком в умовах карантину

Жінці потрібна наша підтримка.

Фото зі сторінки Лілії Хомич у Facebook.

Мама двох дітей з інвалідністю відчайдушно бореться з раком в умовах карантину

 Коли в Україні впровадили жорсткі обмежувальні заходи Лілія Хомич із Колок Дубровицького району Рівненщини збиралася до Києва на шосту процедуру хіміотерапії

Виховувати двох особливих дітей та боротися з раковою пухлиною в нинішніх умовах  жінці зовсім непросто. Історію Лілії Хомич переповідає «Рівне вечірнє», спираючись на її дописи у Facebook.

В облдержадміністрації порадили скористатися послугами «блаблакар», щоб дістатися до лікарні.

 Коли оголосили карантин, транспорту доїхати до столиці не було, елементарну захисну маску купити ніде. Жінка звернулася у відчаї до облдержадміністрації, бо могли піти водночас нанівець старання багатьох попередніх місяців, порадили скористатися послугами «блаблакар», щоб дістатися до лікарні.

 

І тоді на поміч прийшли чужі люди: хтось підказав водія, що може довезти до Києва, хтось допоміг зорієнтуватися в логістиці, хтось підтримав морально, допоміг коштами. Так, спільними стараннями дві хімії Лілія пройшла в умовах карантину.

Вже зовсім трохи лишилося до операції, яка не безкоштовна, і на неї вже в мене не вистачає коштів. Ще два блоки хімій, а там і променева, після операції в іншій клініці.

Ось що вона пише на своїй сторінці у соцмережі:

«Мабуть, прийшла пора знову розповісти трохи більше особистого. Цього разу про те, що допомагає не з'їхати з глузду і навіть так собі нічого жити. Не без матеріального. Якби не ваша допомога на початку цієї «ракової історії», можна було б одразу складати лапки і чекати кінця. Тому реально мене з того світу витягуєте ви, дітей моїх рятуєте теж ви, а я лапками гребу до берега і блаженно посміхаюсь, бо ридання заважатимуть диханню. Саме тому кожний з вас має право знати, як я вигрібаю.
Найперше, що допомогло справитися, вірніше, допомогла, - це психологічна практика, розмови з психологом. Одна з них - лист власному Страху. Бажано дати йому ім'я, визначити його і віднестися з повагою. Він головний все таки серед тих, хто визначатиме подальші твої дії. Мусиш з ним домовитися і зробити з нього свого союзника, ні в якому разі не ворога. Принаймні, в моїй історії це було перше, що я зробила. Я перестала боятися. (Попервах страх прив'язував мене до ліжка так, що я навіть боялася ворушитися, не те, що сідати в човен, склала лапки ). За допомогою гештальт-терапії під тонким супроводом сестрички Вікторії Костенко ми й написали той доленосний лист і навіть отримали відповідь (лівою рукою писала собі від імені свого страху). Я, справді, змогла опанувати себе. Я майже Перемогла. Підтвердженням цього стало запрошення від клініки взяти участь в Міжнародних Клінічних Дослідженнях. Це означало, що левову частину лікування хіміо і таргетну терапію оплачуватиме компанія-спонсор досліджень. Головним моїм страхом було, що не зможу подолати сум, необхідних на лікування, - не саме лікування.

Часу боятися в мене вже не було - розпочалися хімії. Все навколо дуже-дуже швидко зарухалося. Пощастило з командою лікарів, які зі мною працюють. Після розмов з ними, іноді і мовчазної підтримки, навіть дружнього підморгування, з клініки приїжджаю окрилена. Так-так, окрилена. Хоч ось ти вже без волосся, без звичних сил і фізичних можливостей. І в цьому найбільша вада раку і хімій. Вони тебе обезличують абсолютно. Лиса, сіра, без брів і без вій. Тінь. Власна тінь, боїшся зустрічати своє обличчя в дзеркалі. Можна скільки завгодно говорити для втіхи красивих слів і що все це минеться, але ти бачиш себе в тому дзеркалі і сама собі готова співчувати. Ти торкаєшся своєї незвично лисої голови, і вона тобі мерзне. Мерзне ось уже майже 5 місяців. Найбільше, чого чекаєш, щоб волосся знову виросло. Бо людина має здатність жити не до і не після, а Вже...

Наступне, що я зробила, в принципі те саме, що робила з дитинства - почала читати нову книжку. А книги теж просто так до рук не потрапляють... То були три томи «Бесіди з Богом» Генрі Волша. Поки світ заходив в нинішню стадію божевілля, я бесідувала з Богом, та й продовжую донині, тільки вже без книги...
Далі були квіти. Ти чіпляєшся за землю, як і вони. Здається, плутаєш уже ногами, важко ходити, бо почуваєшся, як космонавт в невагомості, але виходиш в квітник, і він дає тобі сили.

Ну, і тепер мені знову потрібна допомога. Вже зовсім трохи лишилося до операції, яка не безкоштовна, і на неї вже в мене не вистачає коштів. Ще два блоки хімій, а там і променева, після операції в іншій клініці (Інновація). Більше місяця потрібно буде десь селитися в Києві, щодня їздити на сеанс. Їх буде приблизно 23-25».

Для тих, хто хоче допомогти, Лілії Хомич, номер її картки у Приватбанку 4149 4971 0056 9203.

Підготувала Олександра ЮРКОВА.