„Доля звела мене з чудовим хлопцем, щирим другом, який мав непересічний талант до віршів, — написав нашому власному кореспондентові в Горохові Петрові Боярчуку мешканець села Андрушки Попільнянського району Житомирської області (поштовий індекс – 13543) Петро Михайлович Захарчук...
„Доля звела мене з чудовим хлопцем, щирим другом, який мав непересічний талант до віршів, — написав нашому власному кореспондентові в Горохові Петрові Боярчуку мешканець села Андрушки Попільнянського району Житомирської області (поштовий індекс – 13543) Петро Михайлович Захарчук.
– Ми були тоді молодими, перебували в сталінських таборах і мали по 25 років позбавлення волі. Звали мого побратима Петром Боярчуком. Востаннє бачилися з ним в посьолку Кенгір в Казахстані. У життєвій круговерті загубилась Петрова адреса, але я запам’ятав, що він — з Волині. Тому при кожній нагоді цікавився пресою вашого регіону, сподіваючись, що зі своїм талантом він десь засвітиться. І от у „Волині-новій” зустрів знайоме ім’я та прізвище автора статті, під якою, зважаючи на тему та її виклад, підписався б і мій побратим. З’явилась надія його відшукати. Подумати тільки, — через півстоліття! Невже це Ви, друже Петре?” Повідомляємо — наш колега Петро Боярчук, якому теж сибірський подих сталінщини знайомий не з розповідей, є однак не тим Боярчуком, котрий був з автором листа в Кенгірі. Але, можливо, хтось із наших читачів знає саме того Боярчука? Може, саме той Петро Боярчук, живучи на Волині, чи його родичі, візьмуть в руки і цей випуск нашої газети? Відгукніться, вас шукає табірний побратим!
