Мешканка села Даничів Корецького району на Рівненщині Марія Гаврилюк свій віковий ювілей відсвяткувала ще позаминулої весни...
Мешканка села Даничів Корецького району на Рівненщині Марія Гаврилюк свій віковий ювілей відсвяткувала ще позаминулої весни. Здоров’ю і пам’яті довгожительки можна по-доброму позаздрити, адже бабуся пам’ятає з подробицями всі періоди свого життя, а вдома ще господарює – і дровець нарубає, і город обробить
Вікторія ЛЕВЧУК
— Ім’я у мене гарне, як у Божої Матері — Марія, — говорить бабуся, — а в селі мене Марушкою звуть. Народилася я в 1904 році, в матері, крім мене, ще було шестеро дітей. З малих літ мене мама не дуже жалувала. Як трошки підросла, вже пасла сільську череду, сама заробляла на хліб. Заміж вийшла перед самою війною. У сорок другому чоловіка забрали на фронт, додому він так і не повернувся. Я тоді якраз чекала дитину. Так і не судилося йому побачити свою єдину доньку. Прийшло мені повідомлення , що він пропав безвісти, так і донині я навіть не знаю, де його могилка. Казали, що мого чоловіка разом із хлопцями із сусіднього села розстріляли радянські солдати. Вірити цьому чи ні, не знаю... А хату, в якій я живу, збудувала власними руками. Так сталося, що після зникнення чоловіка, свекруха вигнала мене із дому. Мама назад мене не прийняла і я з малою дитиною зосталась на вулиці. — Жила тоді я по сусідах, — розповідає бабуся Марія, — вдень доглядала колгоспну худобу, а вечорами ходила із саночками і збирала по хатах шлак, щоб зробити блоки для своєї хати. Попросила швагра, щоб навчив мене робити ті блоки, і взялась за роботу. Односельці насміхалися із мого задуму, один навіть сказав: «Дурна, Марушко, щоб хату збудувати, тисячі потрібні, а ти думаєш з попелу її зліпити». Але я нікого не слухала і робила своє. Коли в селі ділили землю, пані Марії дісталося багато необробленої площі. — Я своїми руками хату зробила, а то поля не оброблю? — заявила завзята бабуся, перекопуючи лугову землю. Зате восени буряки на тій землі вродили на славу – найкращі у всьому селі. Нині Марія Гаврилюк живе в своїй хатині удвох із донькою Софією. У вільний час бабуся плете із соломи брилі і кошики. Неодноразово її вироби експонувалися на виставках. Крім того, пані Марія захоплюється пошиттям килимків, вся її хатина прикрашена цими рукодільними витворами мистецтва. — Я колись служила в дячихи, яка навчила мене шити килими із шматочків тканини, — пригадує Марія Гаврилюк. — Так захопилася цим, що й до цих пір вечорами їх шию для себе і знайомих. А ще я знаю дуже багато віршів, хочете розкажу? — говорить бабуся і хвацько декламує Шевченка і церковні псалми. Нині пані Марія полюбляє слухати радіо і досить непогано обізнана із подіями у світі. — Ось лише не знаю, за кого мені голосувати на виборах. Може, ви мені порадите? — звертається жартома. — Нині я дуже добре живу, пенсія хороша, п’ять гектарів землі маю, — наостанок говорить бабуся. — Якби мені таке багатство трошки раніше, то мене ще й засватали б, — усміхається жінка, яка ніколи ні перед чим не опускала рук.
