ЧОГО ХОЧЕ БОРИС КЛИМЧУК?
Патріарху новітньої волинської політики — 55. За плечима роки і досвід. Директорство у середній школі, робота заступником голови Ковельського міськвиконкому, головування в останній раді у 1992—1998-ому роках...
Патріарху новітньої волинської політики — 55. За плечима роки і досвід. Директорство у середній школі, робота заступником голови Ковельського міськвиконкому, головування в останній раді у 1992—1998-ому роках. У далекому тепер 1994-ому році: майстерно і чесно виграні вибори голови обласної ради і облвиконкому. Позаду “зоряні”, але страшенно важкі для людей і для нього особисто 1994—2000 роки, коли попри величезну заборгованість із зарплати, з соціальних виплат Волинь залишалася найстабільнішим і найдинамічнішим регіоном України.
Євген ІВАНИЧУК
ПОГЛЯД У МИНУЛЕ...
Сьогодні думка про той час однозначна: Климчук не боровся за владу, не тримався за крісло — він та його однодумці клято працювали. Область першою (!) в Україні подолала спад виробництва. Це сталося ще в 1997-ому році. Після того — стабільний розвиток і надія на відродження. Минув 2000-ий рік — рік прем’єрства Віктора Андрійовича Ющенка, коли Волинь вперше отримала належні їй за законом кошти. Відразу стали помітні позитивні зрушення: темпи приросту в промисловості 30—40 відсотків, з’явилася віра в розвиток і самоствердження.
Позаду і 12 червня 2002-ого, коли голову Волинської облдержадміністрації було звільнено указом президента Леоніда Кучми. Звільнено в той час, коли за результатами чотирьох місяців 2002-ого року Волинь стала першою (!) за динамікою соціально-економічного розвитку в державі. Очевидно, головною причиною стало те, що Борис Климчук не пішов шляхом підтасовки результатів минулих виборів до ВР, а прийняв як належне вибір волинян не на користь провладного блоку.
Він служив і служить народу, державі, але не прислуговує окремим особам, навіть найвищого державного рівня. Це його кредо за будь-яких обставин. Климчук не соромиться говорити про це вголос. Інколи це подобалося “вищестоящим”, частіше — ні.
У важкі для країни дев’яності роки Борис Климчук не вживав термін “економічна криза”, заборонив вживати його чиновникам, бо найгірше, що може бути,— це безнадія, втрата віри людей в себе, в свої сили. Вважав і продовжує вважати: головна проблема в нас самих, найстрашніша розруха — це розруха в наших головах. Щоб бути почутим, слід вміти слухати, а почуте акумулювати і генерувати в ідеї і втілювати прийняті рішення наполегливо, інколи жорстко. Згадаймо, як втілювалась в життя програма “шатровий дах”, як електрифікувалась залізниця і оновлювались вокзали, як було побудовано і зареєстровано за “роки Климчука” на Волині більше 360 храмів, молитовних будинків, і в кожному з них є частинка його участі, його серця, душі і коштів, наданих з обласного позабюджетного фонду за особистим його розпорядженням.
...У СУЧАСНЕ
На Волині продовжують успішно працювати всі цукрові заводи. І вже забулось, що в 1995-ому три з них стояли на межі розвалу і закриття. Ідея Климчука, з якої відкрито сміялися досвідчені аграрії, була втілена у життя: селяни почали вирощувати цукрові буряки на своїх сотках, а заводи приймати сировину від особистих господарств. Нині наші заводи — успішні підприємства, одні з кращих в Україні.
Волинські торгові марки “Торчин-продукт”, “Боніта”, “Гербор-Холдінг”, “Руна”, “Макарелла”, “Модерн-експо”, “Вопак”, “ЛПЗ” народилися, звелися на ноги, стали самодостатніми брендами при Климчуку. Пізніше вже нічого масштабного не народилося. Те, що було започатковано, створено при ньому, стоїть міцно, розвивається, виробляє продукцію, що відповідає державним стандартам, надає роботу людям, а державі — прибутки.
Він не любить бувати на “державних дачах”. Побудував за свій кошт свою на Волині, у селі Пісочному Шацького району. Коли герой-губернатор Француз гуляв з панами та підпанками у “Лісовій пісні”, його опричники шукали крамоли на Климчука, обмірювали і фотографували цю будову. Не знайшли крамоли, бо й немає, як не має Борис Петрович і “свого бізнесу”. Проте “жаба” декого мучить і до сьогодні. Не можуть второпати, що є керівники з мораллю і совістю, з відчуттям відповідальності перед Богом і людьми, могилами своїх пращурів. Та й не народжений він для бізнесу. Він — Вчитель.
Борис Климчук з роду-племені поліщуків, наш — волинський, такий, як ми. Мудрий і розсудливий, трохи з хитринкою. Одним словом, справжній поліщук. Коли треба — жорсткий і колючий, як їжак. Він освічений і вихований, трудоголік, який за потреби може працювати по 14—15 годин на добу... І стільки ж годин гостювати. Теж за потреб...
...У МАЙБУТНЄ
За плечима в нього два роки безцінного досвіду роботи Послом у Литві. Сьогодні він знає і вміє значно більше, ніж тоді, коли був головою облдержадміністрації. Чого ж прагне Борис Климчук у свої п’ятдесят п’ять? Він хоче додому, на рідну Волинь, і з радістю повернеться. Повернеться, коли ми, волиняни, висловимо йому довіру своїми голосами на виборах до обласної ради.
Сьогодні він знає, розуміє і вміє набагато більше. Завдяки і роботі Послом в Литві. Литві, яка була однією з 15-и “республік-сестер”, а сьогодні —повноправний член ЄС та НАТО. В країні, яка демонструє найвищі темпи розвитку в об’єднаній Європі, як, до речі, колись і Волинь в Україні. В країні, де слово “демократія” — не порожній звук, а спосіб життя, де середня заробітна плата в 2005-ому році досягла майже 500 доларів, а середня пенсія — понад 200, де ціни не “стрибають”, а соціальна допомога чітко знає свого адресата, де немає скандалів — ні економічних, ні політичних, і де для всіх, незалежно від суспільного статусу, діє один закон.
Борис Климчук розібрався в основному, в тому, що нині тільки опановують наші політики всіх рівнів: як працювати з європейськими структурами, як втілювати реформи в освіті, медицині, соціальному забезпеченні і при цьому не завдавати болю найбільш не захищеним, знедоленим, щоб видимий позитивний результат від нововведень не відкладався на роки, а прості люди відчули зміни на краще вже зараз. І проводити їх потрібно на регіональному рівні. Силами місцевої влади, не чекаючи, поки дійдуть до них руки чиновників та депутатів із столиці.
Він знає, як примусити чиновника служити державі, людям, як зробити, щоб державні і приватні інтереси були чітко розділені, щоб, нарешті, чиновник і бізнес перестали бути братами-близнюками. Сила громади, сила людей Волині — в єдності. Сила влади і її ефективність — в єдності влади і громади. Підзвітність громаді, контроль з боку громадськості при повній прозорості влади стануть запорукою не тільки боротьби із зловживаннями, корупцією, а й нададуть потужний стимул до розвитку не лише економіки, але й громадянського суспільства.
Борис Климчук має власну точку зору на ті процеси, що нині відбуваються в Україні, у нас на Волині, на нині діючу систему виборів до Верховної Ради, місцевих рад. Вона проста: громада має конституційне право обирати до рад не партії, а людей. Людей, яких знає, яким вірить. Тільки тоді ради стануть підзвітними і підконтрольними своїм виборцям, а не партійним вождям у Луцьку чи Києві. Адже більшість з волинян є позапартійними і бажають саме цього, і думають так само. Знає, як налагодити чітку і відповідальну роботу обласної влади. Налагодити так, щоб нарешті проста людина перестала бути прохачем у численної чиновницької бюрократії, а чиновники стали працювати на громадянина, а не на свої меркантильні інтереси. Він переконаний, що депутати обласної ради мають служити перш за все людям, які віддали їм свої голоси, висловили довіру, а не своїм партіям, їх керівництву. Він категорично проти депутатської недоторканності на всіх рівнях.
Як не прикро визнавати, та вибори за партійними списками несуть в собі видиму небезпеку. Небезпеку відчуження народу від влади, від безпосередньої участі людей у прийнятті рішень. Небезпека і в тому, що обласна рада може перетворитися в говорильню, у дискусійний клуб, в місце для безкінечних “розборок” філій політичних партій і груп. Щоб цього не сталось, і був створений блок Бориса Климчука “Рідна Волинь”. Блок, в якому переважна більшість кандидатів у депутати обласної ради є безпартійними. Це люди поважні, практики, які довели свою спроможність вирішувати складні завдання, люди, які не переймаються владою, високими посадами, званнями та зарплатами. Турбота в них лише одна: зробити життя волинян легшим, заможнішим, стабільнішим.
Кредо Климчука і блоку “Рідна Волинь” — волинянам чесну волинську владу. Владу українську, державницьку. Програма блоку, вироблена однодумцями,— чітка і конкретна. Ці люди не обіцяють — вони роблять, вони працюють, вони професійні і прагматичні. І судді їм — люди Волині. Майбутнє України — в Європейському Союзі В цьому, а також в реалізації внутрішніх реформ у державі він підставляє плече Президенту України Віктору Андрійовичу Ющенку.
У найближчих планах: дешеві кредити не тільки для крупнотоварних сільгоспвиробників, але й фермерських господарств, одноосібників; відновлення діяльності обласного лізингового фонду сільськогосподарської техніки (який, до речі, працював на Волині з 1998-ого по 2003-ій роки); допомога волинському бізнесу і підприємцям у “доведенні” якості їх продукції до стандартів ЄС; підтримка не на словах, а конкретними справами малого і середнього бізнесу; реконструкція і будівництво нових шкіл, лікарень, амбулаторій, закладів культури. Широке впровадження енергоощадних технологій. Газифікація буде продовжуватись, і все це відбуватиметься при обов’язковій фінансовій допомозі місцевої влади. А для цього перш за все слід реформувати бюджетну сферу і формувати бюджет “знизу”, а не навпаки. Одним словом, так, як в Європі.
— Проте велику роботу на шляху до Європи не зроблять за нас ні в Брюсселі, ні в Києві,— вважає Борис Петрович. — Ми повинні робити її на місцях, починаючи з найменшого села і до столиці. Хочемо жити по-європейськи? Отримувати належну зарплату? Повинні навчитись працювати по-європейськи, мислити по-європейськи, жити цінностями демократії, свободи, високої духовності. Сотні, тисячі завдань, від дріб’язкових до стратегічних, ми повинні зробити самотужки, самостійно і робити їх слід в Україні.
Борис Климчук, волинянин з діда-прадіда, впевнений, що знає, як подолати цей шлях, як втілити в життя ці завдання і в якій послідовності. Я вірю, він це зробить, бо хоче реально наблизити той час, коли наші діти та внуки, всі українці будуть жити не гірше від німців, шведів, британців.
Небагато колишніх керівників можуть відкрито, з почуттям добре виконаного обов’язку прийти до своїх земляків. Для Бориса Петровича таких перешк
Євген ІВАНИЧУК
ПОГЛЯД У МИНУЛЕ...
Сьогодні думка про той час однозначна: Климчук не боровся за владу, не тримався за крісло — він та його однодумці клято працювали. Область першою (!) в Україні подолала спад виробництва. Це сталося ще в 1997-ому році. Після того — стабільний розвиток і надія на відродження. Минув 2000-ий рік — рік прем’єрства Віктора Андрійовича Ющенка, коли Волинь вперше отримала належні їй за законом кошти. Відразу стали помітні позитивні зрушення: темпи приросту в промисловості 30—40 відсотків, з’явилася віра в розвиток і самоствердження.
Позаду і 12 червня 2002-ого, коли голову Волинської облдержадміністрації було звільнено указом президента Леоніда Кучми. Звільнено в той час, коли за результатами чотирьох місяців 2002-ого року Волинь стала першою (!) за динамікою соціально-економічного розвитку в державі. Очевидно, головною причиною стало те, що Борис Климчук не пішов шляхом підтасовки результатів минулих виборів до ВР, а прийняв як належне вибір волинян не на користь провладного блоку.
Він служив і служить народу, державі, але не прислуговує окремим особам, навіть найвищого державного рівня. Це його кредо за будь-яких обставин. Климчук не соромиться говорити про це вголос. Інколи це подобалося “вищестоящим”, частіше — ні.
У важкі для країни дев’яності роки Борис Климчук не вживав термін “економічна криза”, заборонив вживати його чиновникам, бо найгірше, що може бути,— це безнадія, втрата віри людей в себе, в свої сили. Вважав і продовжує вважати: головна проблема в нас самих, найстрашніша розруха — це розруха в наших головах. Щоб бути почутим, слід вміти слухати, а почуте акумулювати і генерувати в ідеї і втілювати прийняті рішення наполегливо, інколи жорстко. Згадаймо, як втілювалась в життя програма “шатровий дах”, як електрифікувалась залізниця і оновлювались вокзали, як було побудовано і зареєстровано за “роки Климчука” на Волині більше 360 храмів, молитовних будинків, і в кожному з них є частинка його участі, його серця, душі і коштів, наданих з обласного позабюджетного фонду за особистим його розпорядженням.
...У СУЧАСНЕ
На Волині продовжують успішно працювати всі цукрові заводи. І вже забулось, що в 1995-ому три з них стояли на межі розвалу і закриття. Ідея Климчука, з якої відкрито сміялися досвідчені аграрії, була втілена у життя: селяни почали вирощувати цукрові буряки на своїх сотках, а заводи приймати сировину від особистих господарств. Нині наші заводи — успішні підприємства, одні з кращих в Україні.
Волинські торгові марки “Торчин-продукт”, “Боніта”, “Гербор-Холдінг”, “Руна”, “Макарелла”, “Модерн-експо”, “Вопак”, “ЛПЗ” народилися, звелися на ноги, стали самодостатніми брендами при Климчуку. Пізніше вже нічого масштабного не народилося. Те, що було започатковано, створено при ньому, стоїть міцно, розвивається, виробляє продукцію, що відповідає державним стандартам, надає роботу людям, а державі — прибутки.
Він не любить бувати на “державних дачах”. Побудував за свій кошт свою на Волині, у селі Пісочному Шацького району. Коли герой-губернатор Француз гуляв з панами та підпанками у “Лісовій пісні”, його опричники шукали крамоли на Климчука, обмірювали і фотографували цю будову. Не знайшли крамоли, бо й немає, як не має Борис Петрович і “свого бізнесу”. Проте “жаба” декого мучить і до сьогодні. Не можуть второпати, що є керівники з мораллю і совістю, з відчуттям відповідальності перед Богом і людьми, могилами своїх пращурів. Та й не народжений він для бізнесу. Він — Вчитель.
Борис Климчук з роду-племені поліщуків, наш — волинський, такий, як ми. Мудрий і розсудливий, трохи з хитринкою. Одним словом, справжній поліщук. Коли треба — жорсткий і колючий, як їжак. Він освічений і вихований, трудоголік, який за потреби може працювати по 14—15 годин на добу... І стільки ж годин гостювати. Теж за потреб...
...У МАЙБУТНЄ
За плечима в нього два роки безцінного досвіду роботи Послом у Литві. Сьогодні він знає і вміє значно більше, ніж тоді, коли був головою облдержадміністрації. Чого ж прагне Борис Климчук у свої п’ятдесят п’ять? Він хоче додому, на рідну Волинь, і з радістю повернеться. Повернеться, коли ми, волиняни, висловимо йому довіру своїми голосами на виборах до обласної ради.
Сьогодні він знає, розуміє і вміє набагато більше. Завдяки і роботі Послом в Литві. Литві, яка була однією з 15-и “республік-сестер”, а сьогодні —повноправний член ЄС та НАТО. В країні, яка демонструє найвищі темпи розвитку в об’єднаній Європі, як, до речі, колись і Волинь в Україні. В країні, де слово “демократія” — не порожній звук, а спосіб життя, де середня заробітна плата в 2005-ому році досягла майже 500 доларів, а середня пенсія — понад 200, де ціни не “стрибають”, а соціальна допомога чітко знає свого адресата, де немає скандалів — ні економічних, ні політичних, і де для всіх, незалежно від суспільного статусу, діє один закон.
Борис Климчук розібрався в основному, в тому, що нині тільки опановують наші політики всіх рівнів: як працювати з європейськими структурами, як втілювати реформи в освіті, медицині, соціальному забезпеченні і при цьому не завдавати болю найбільш не захищеним, знедоленим, щоб видимий позитивний результат від нововведень не відкладався на роки, а прості люди відчули зміни на краще вже зараз. І проводити їх потрібно на регіональному рівні. Силами місцевої влади, не чекаючи, поки дійдуть до них руки чиновників та депутатів із столиці.
Він знає, як примусити чиновника служити державі, людям, як зробити, щоб державні і приватні інтереси були чітко розділені, щоб, нарешті, чиновник і бізнес перестали бути братами-близнюками. Сила громади, сила людей Волині — в єдності. Сила влади і її ефективність — в єдності влади і громади. Підзвітність громаді, контроль з боку громадськості при повній прозорості влади стануть запорукою не тільки боротьби із зловживаннями, корупцією, а й нададуть потужний стимул до розвитку не лише економіки, але й громадянського суспільства.
Борис Климчук має власну точку зору на ті процеси, що нині відбуваються в Україні, у нас на Волині, на нині діючу систему виборів до Верховної Ради, місцевих рад. Вона проста: громада має конституційне право обирати до рад не партії, а людей. Людей, яких знає, яким вірить. Тільки тоді ради стануть підзвітними і підконтрольними своїм виборцям, а не партійним вождям у Луцьку чи Києві. Адже більшість з волинян є позапартійними і бажають саме цього, і думають так само. Знає, як налагодити чітку і відповідальну роботу обласної влади. Налагодити так, щоб нарешті проста людина перестала бути прохачем у численної чиновницької бюрократії, а чиновники стали працювати на громадянина, а не на свої меркантильні інтереси. Він переконаний, що депутати обласної ради мають служити перш за все людям, які віддали їм свої голоси, висловили довіру, а не своїм партіям, їх керівництву. Він категорично проти депутатської недоторканності на всіх рівнях.
Як не прикро визнавати, та вибори за партійними списками несуть в собі видиму небезпеку. Небезпеку відчуження народу від влади, від безпосередньої участі людей у прийнятті рішень. Небезпека і в тому, що обласна рада може перетворитися в говорильню, у дискусійний клуб, в місце для безкінечних “розборок” філій політичних партій і груп. Щоб цього не сталось, і був створений блок Бориса Климчука “Рідна Волинь”. Блок, в якому переважна більшість кандидатів у депутати обласної ради є безпартійними. Це люди поважні, практики, які довели свою спроможність вирішувати складні завдання, люди, які не переймаються владою, високими посадами, званнями та зарплатами. Турбота в них лише одна: зробити життя волинян легшим, заможнішим, стабільнішим.
Кредо Климчука і блоку “Рідна Волинь” — волинянам чесну волинську владу. Владу українську, державницьку. Програма блоку, вироблена однодумцями,— чітка і конкретна. Ці люди не обіцяють — вони роблять, вони працюють, вони професійні і прагматичні. І судді їм — люди Волині. Майбутнє України — в Європейському Союзі В цьому, а також в реалізації внутрішніх реформ у державі він підставляє плече Президенту України Віктору Андрійовичу Ющенку.
У найближчих планах: дешеві кредити не тільки для крупнотоварних сільгоспвиробників, але й фермерських господарств, одноосібників; відновлення діяльності обласного лізингового фонду сільськогосподарської техніки (який, до речі, працював на Волині з 1998-ого по 2003-ій роки); допомога волинському бізнесу і підприємцям у “доведенні” якості їх продукції до стандартів ЄС; підтримка не на словах, а конкретними справами малого і середнього бізнесу; реконструкція і будівництво нових шкіл, лікарень, амбулаторій, закладів культури. Широке впровадження енергоощадних технологій. Газифікація буде продовжуватись, і все це відбуватиметься при обов’язковій фінансовій допомозі місцевої влади. А для цього перш за все слід реформувати бюджетну сферу і формувати бюджет “знизу”, а не навпаки. Одним словом, так, як в Європі.
— Проте велику роботу на шляху до Європи не зроблять за нас ні в Брюсселі, ні в Києві,— вважає Борис Петрович. — Ми повинні робити її на місцях, починаючи з найменшого села і до столиці. Хочемо жити по-європейськи? Отримувати належну зарплату? Повинні навчитись працювати по-європейськи, мислити по-європейськи, жити цінностями демократії, свободи, високої духовності. Сотні, тисячі завдань, від дріб’язкових до стратегічних, ми повинні зробити самотужки, самостійно і робити їх слід в Україні.
Борис Климчук, волинянин з діда-прадіда, впевнений, що знає, як подолати цей шлях, як втілити в життя ці завдання і в якій послідовності. Я вірю, він це зробить, бо хоче реально наблизити той час, коли наші діти та внуки, всі українці будуть жити не гірше від німців, шведів, британців.
Небагато колишніх керівників можуть відкрито, з почуттям добре виконаного обов’язку прийти до своїх земляків. Для Бориса Петровича таких перешк